ПІДВОДЯЧИ ПІДСУМКИ ПОТОЧНОГО РОКУ, АБО ДЕЩО ПРО ПЛЮСИ ТА МІНУСИ В ГРОМАДСЬКОМУ ЖИТТІ УКРАЇНЦІВ МАДРИДА Й ОКОЛИЦЬ (ОНОВЛЕНО)

На тему підсумків року, що минає, вже дещо написано мною. Можливо, цей матеріал стане підсумковим. Не приміряючи на себе роль істини в останній інстанції, хотілося б ще щось додати до попередньо сказаного. Свою думку не збираюся нікому нав’язувати, але маю право її висловити. Тож даруйте, якщо декому перепаде на горіхи чи не сподобається. Звісно, не всі важливі події зможу охопити, не всі проблеми висвітлити. Зосереджу увагу на тому, що мене розчарувало чи потішило.

Спершу кількома штрихами про негативні моменти, тобто мінуси. Бо про краще хотілося б перед Новим роком залишити, як мовиться, «на закуску».

ШТРИХ ПЕРШИЙ.

Здавалося б, чудову справу задумала асоціація «Con Ucrania», спровадивши на реабілітацію та віпочинок в Іспанію шістьох захисників Вітчизни, поранених під час воєнних дій з російським агресором. Протягом листопада Олександр Попов, Ярослав Іванов, Віталій Микитюк, Олександр Бован, Ігор Шекунов і Богдан Радецький поправляли здоров’я на середземноморському узбережжі поблизу Мурсії. До цього також долучилася місцева українська асоціація «Армія СОС». А ось в останні листопадові вихідні дні герої приїхали до Мадрида, щоб уже звідси відлетіти в Україну.

В культурно-освітньому центрі «Дивосвіт», що в Алькорконі, 26 листопада їх гостинно зустрічали школярі, вчителі, батьки. Приготували невеличку концертну програму, передали гроші, зібрані попередньо на осінньому ярмарку, запросили на обід. У неділю, наступного дня, хлопці прибули на площу Іспанії, де, згідно з задумом «конукраїнців», мали відбутися мітинг і маніфестація до площі Соль. Одначе на цей захід зібралося надто мало наших заробітчан. І це – дуже й дуже прикрий момент. Погляньте на світлини і вам усе стане зрозуміло без зайвих слів.

Зауважу, що передусім на площі було дуже мало самих членів асоціації «Con Ucrania». Почув репліку, що в переддень чимало з них поїхали в Барселону на концерт гурту «Океан Ельзи». Зрештою, вони і так багато зробили як для приїзду наших хлопців, так і для їхньої опіки, щоб їм чимось дорікати. А ось решта, які вагомі причини мала, щоб не прийти і не віддати данину шани і героям, і жертвам голодоморів, яких поминали в ці дні? Ну, декого негода злякала. Інші в цей час на богослужіннях у церквах перебували. Ще хтось жодної інформації не мав, адже відсутній доступ до інтернету, через який здебільшого проводиться інформаційна кампанія. Та все ж, якщо зважити на кількість у 22 тисячі легальних заробітчан у комунідаді Мадрид, то на площі Іспанії був мізер. Відповідно, маніфестацію не було з ким проводити.

Тому логічно напрошуються запитання. Невже ми зачерствіли душею? Невже забабралися в повсякденних клопотах? Невже на все нам начхати? Невже протистояння поміж асоціаціями налаштовують нас вороже один до одного? Невже по цимбалах те, що твориться в Україні? Невже нам тут тепло, мирно, і мухи не набридають, а там нехай діється Божа воля? І ще купа подібних невже… 

Ще одне. Наших воїнів після мітингу зустрічали в українських парохіях біля метро «Колумбія» та в Алькорконі. Це – невеличкі наші православні осередки. Натомість греко-католицька парохія Благовіщення, що на Аргуелєсі, яка є найбільшою в столиці й поряд з нею, чомусь залишилася в стороні. До мене підходила на площі одна з парохіянок і запитувала, чому хлопців не приймуть у нашій спільній з нею парохії, чому не допоможуть бодай невеличкими коштами. Відповісти їй ясно я не спромігся. Зрештою, як і голова «Конукранії» Ліля Миколаїв, котра також є активною вірянкою парохії Благовіщення. Її пояснення звелося до того, що отець Іван Липка наполягає на тому, щоб будь-який захід, який проводиться, ініціювали саме парохіяни, а не сторонні особи. На аргумент, що Ліля – не стороння, отець Іван не зважає. Доволі дивна точка зору, але проти неї, на жаль, не попреш. Тому наразі маємо те, що маємо.

ШТРИХ ДРУГИЙ.

Кілька слів про відзначення Дня незалежності. Оскільки 24 серпня припадало на середу, то його вирішили перенести на неділю, 28-го. Нехай багато люду виїхало у відпустку в Україну, проте для тих, хто залишився, ініціювали кілька заходів. За пропозицією посольства на тій же площі Іспанії вирішили провести віче. Полагодженням цього питання у відповідних органах займався голова асоціації «Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців» Юрій Чопик. Жодних проблем з іспанцями не виникло. Вони з’явилися зненацька з того боку, звідки їх ніхто не очікував, а саме від… наших таки земляків-українців. Чи ніхто не думає про бодай якусь нормальну поінформованість поміж усіма асоціаціями, парохіями, школами? Чи тут якась інша причина ховається, а саме бажання один одному напакостити? Факт той, що в один і той же час у неділю, 28 серпня, проводилось віче на площі Іспанії і святковий прийом з нагоди Дня незалежності в парохії Благовіщення, яка знаходиться в кількастах метрах. Зрозуміло, що чимало вірних залишилося в храмі. В той же час, на площі перебувала невелика горсточка людей.

ШТРИХ ТРЕТІЙ.

Дозвольте ще трохи уваги приділити релігійним справам. Вважаю себе греко-католиком, тому поведу мову про стан справ у нашій парохії на Аргуелєсі. Своя сорочка ближче до тіла.

9 червня цього року у Ватикані повідомлено про те, що Святіший Отець створив ординаріат для вірних східного обряду, що проживають в Іспанії та не мають власного ієрарха. Ординарієм новоствореної структури став архієпископ Мадрида Карлос Осоро Сєрра.

Очевидно, це проміжний крок у створенні повноцінної єпархії на зразок тих, що вже діють у Франції та Великобританії. Проте якихось конкретних кроків з боку іспанського ієрарха не помітно. Щоправда, він мав зустріч у нашому посольстві з послом Анатолієм Щербою. Але не більше того.

Дехто скаже, що нам від цього не холодно, і не спекотно. Богослужіння як тривали, так і тривають. Все нібито нормально. Але в мене все ж є одне зауваження.

Торік у вересні відбувся Синод єпископів УГКЦ, який затвердив резолюції VІ сесії Патріаршого Собору. Згідно з ними величезний акцент робиться на впровадженні стратегії «Жива парафія». У цьому ракурсі кожний греко-католицький осередок повинен створити відповідні органи, які б скеровували діяльність у потрібному руслі. Ідеться про парафіяльну пасторальну, економічну та соціальну ради. А ось у них мають брати участь як священнослужителі, так і особи з числа парохіян.

На жаль, чогось подібного у нашій парохії не відбувається. Їздив отець Іван Липка на нараду у Валенсію, яку проводив координатор програми «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» на теренах Іспанії  отець Василь Бойко, але нікого про це не поінформував з амвона. Як вів облік надходжень до церковної каси особисто, так і веде далі. Борони, Боже, втручатися в дії священика, чи «мати око» на парохіяльні кошти, але ж є якісь напрямні, визначені ієрархією УГКЦ, яких потрібно дотримуватися всім без винятку. Чи не так?..        

ШТРИХ ЧЕТВЕРТИЙ.

Зауважив нещодавно в одному з попередніх дописів, що є у нас громадські лідери, які «звалили на свої плечі нелегку ношу» – бути честю і гідністю нашої нації тут, в Іспанії. Щоправда, хто уповноважував їх на це, – не відомо. Власне, вони час від часу «запускають» в наші лави доволі несправедливу й облудну інформацію, яка розтривожує, більше того – роз’єднує нас. Що мається на увазі? Ось такий конкретний факт.

Буквально нещодавно знову з’явилися в соцмережах дописи, буцімто нагальним нашим спільним завданням тут є нищівна боротьба з русифікацією. Автори таких опусів знову (неначе витягли джокера з рукава під час партії в карти, не замічаючи, що вона давно закінчилася) повертаються до подій трирічної давнини, звинувачуючи керівництво культурно-освітнього центру «Дивосвіт», що в Алькорконі, у нібито впровадженні російськомовних класів. Як на мене, дану проблему просто висмоктали з пальця, про що я писав у той час (про це читайте тут: Перша частина і продовження). Але не в цьому річ. Не ворушитиму справи давно минулих днів. «Родзинка» в іншому.

Цьогоріч улітку, коли в Алькалі-де-Енарес святкували 10-річчя української суботньої школи «Світанок», вірні однієї з церков, яку в простолюдді називають сектантами, роздавали в розпал свята газетки. І назва гарна «Христос є відповідь». Але якою мовою її набрано? Виявляється, поряд з українською добре вживається і … російська. Цікаво? Якщо не вірите, то гляньте на ці фото.

То що ж виходить: себе ріднесеньких, «пухнастеньких і білесеньких» не видно, а «чужих» можна «тероризувати»? І як таке неподобство прогавили «високі» гості «Світанку»: панове Ірина Фаріон і Руслан Кошулинський з України? Щоправда, вельмишановна пані Ірина обурювалася відсутністю греко-католицького душпастиря отця Івана Липки (ніхто ж їй не доніс, що він у часі торжества перебуває при виконанні своїх обов’язків, тобто відправляє богослужіння у двох храмах), а ось газетку, непевно, не запримітила. Жаль, а то б її підлеглим з ВО «Свобода» довелося б непереливки.

У Святому Письмі, а саме у посланні апостола Павла до Филип’ян (2:16-23) сказано: «Чому дивишся на скалку в оці твого брата, колоди ж у власнім оці не відчуваєш?..» То може не варто шукати «шкварки» в когось, а слідкувати за собою?..

І все ж напередодні Нового року хотілося б закликати всіх забути образи, перебороти власні нездорові амбіції, перестати «наїжджати» на інших, і, якщо не об’єднуватися, то хоча б не вставляти палиці в колеса. Дай нам, Господи, розуму, такту й терпіння!

Та не все так погано в нашому іспансько-українському «королівстві». Було чимало й доброго. Тож на цьому позитиві вступаймо у рік Півня. Ясна річ, я не спроможний про все поінформувати. Врешті-решт про дещо написано. Але знову таки на чотирьох фрагментах (для рівноваги з нагативом) усе ж дозволю собі зосередити вашу увагу.

ФРАГМЕНТ ПЕРШИЙ.

Урочиста Служба Божа з нагоди світлого свята Знесіння Святого Духа відбулася в греко-католицькій парохії храму святої Терези в Ґетафе як завше, в неділю, 19 червня, за розкладом – спозаранку о 8-ій годині. Але це, в жодній мірі, не відлякало вірян. Храм був заповне­ний і по-особливому в молитовний спосіб наближений до Всевишнього. Незважаючи на те, що ця парохія чи не «наймолодша» за часом організа­ції та становлення, та все ж вона вже займає своє гідне місце в духовному житті українських заробітчан на при­леглих до столиці теренах.

Ось і цього разу до парохіян за­вітали відомі багатьом волонтери, які своєю натхненною працею до­помагають українським бійцям, що воюють з російськими агресорами на сході України. Один з них, Ігор П. (позивний «Іспанець») ще донедав­на сам воював у складі батальйону «Аратта», а отримавши поранення, приїхав для реабілітації та перепо­чинку до Іспанії, де, власне, пере­бував на заробітках з кінця 1990-их. Саме він разом зі своїми приятелями ініціював важливу акцію, спрямо­вану на збір коштів для потреб АТО. Намалювавши ікону «Покрова-А­ратта» (Аратта – це легендарна держава, яка, як стверджують де­які історики, могла знаходитися на території, прилеглій до України чи навіть на її землях, і з якою одна з найдавніших культур у світі – цивілі­зація Шумер, що існувала у IV-II ти­сячолітті до Христа на південному сході Межиріччя, мала торгові та релігійні зв’язки в ІІІ тисячолітті до н. е.) він разом із автором ще однієї ікони «Христос на троні» Іваном За­луцьким, виставили свої роботи на лотерейний розіграш з метою заку­мулювати якнайбільше коштів для придбання найнеобхідніших речей для наших бійців. Лотерея оправдала себе, оскільки вдалося зібрати понад 2 тис. 400 євро. За реалізовану книгу «Аеропорт» про бойові дії на доне­цькому летовищі вилучено ще понад 2 тис. Особисті пожертви парохіян склали понад 1 тис. 400 євро. Таким чином, загальна сума становила май­же 6 тис. (в Мадриді на Аргуелєсі – 2 тис. 689 євро, в Ґетафе – 2 тис. 205 євро).

На ці кошти було придбано без­пілотники, тепловізори, адаптори, телефони й інші важливі для життє­діяльності українського війська речі. Всю цю допомогу було спрямовано в батальйон «Аратта», в якому раніше і воював Ігор П.

Про всі ці деталі він розповів парохіянам храму в Ґетафе. А також виконав ще одну приємну місію, вручивши подячні грамоти двом чи не найактивнішим нашим колегам-заробітчанам: Володими­ру Цяпі та Миколі Ковалю. Ще на трьох волонтерів така ж участь чека­ла цього дня в мадридській парохії Благовіщення.

Крім цього Ігор щиро подякував усім, хто допоміг своїми пожертвами у придбанні всього не­обхідного і побажав присутнім Го­споднього благословення. А на сам кінець повідомив, що невдовзі знову повертається на фронт.

ФРАГМЕНТ ДРУГИЙ.

Солодкі спогади про літо залишилися в нашої приятельки, молодої іспанки Беатріс Монтеро. І пов’язані вони з участю в Міжнародному фестивалі «Молода Галичина», який проходив у місті Новояворівську на Львівщині.

Якщо трішечки піднатужити пам'ять, то можна пригадати інформацію, яку ми повідомляли раніше. Маю на увазі Міжнародний фестиваль української культури «Тарасове колосся», який відбувся цьогоріч у березні в Барселоні. Тоді єдину іспанку серед усіх конкурсантів, а це, безумовно, Беатріс, журі відзначило окремою нагородою за високий рівень вокального виконання. Крім цього її ще й запросили на фестиваль в рідне місто Андрія Кузьменка, тобто Кузьми-Скрябіна.

Таким чином кілька днів, з 7-го по 12-е липня, Беатріс провела в Галичині, ставши однією з численних учасників музичного форуму, на який з’їхалися представники багатьох країн.

А якщо в когось виникають претензії до висловленого мною твердження про те, що іспанка – наша, то в мене є на це «залізні» аргументи. Керівником Беа (такий скорочений варіант її імені) хто є? Музичний керівник культурно-освітнього центру «Дивосвіт» Ліля Ткачук. Це – раз. У багатьох заходах, що відбуваються у центрі та поза його межами, співачка й танцюристка бере участь? Звісно, бере. Зокрема виступає як сольно, так і в складі вокального ансамблю «Передзвін», танцювального колективу «Перлина».  Це – два. Але найголовніше те, що Беатріс натхненно вивчає українську мову, залюбки співає наші пісні, дуже любить наші танці. Дай, Боже, нашим дуже «щирим» патріотам брати таку активну участь в українському житті, як бере ця молода іспанка.

Звичайно, конкурс у містечку біля Львова займав мало не всі думки Беа. Але перед тим, як вирушити в пункт призначення, дівчина зі своїм татом, який супроводжував її в цій поїздці, з величезним задоволенням оглянули місто Лева, яким не могли налюбуватися. Побували в кількох музеях, відвідали вернісаж біля театру імені Заньковецької, зачаровувалися оперним театром, дивувалися красою з вершечка вежі Львівської мерії, відвідали славнозвісне кафе «Криївка» та інше.

На суд поважного журі учениця Лілі Ткачук винесла дві пісні: іспанську «La noches para ti» та українську – «Чорнобривці». І хоч лауреатом не стала, проте здобула прихильність, шану та любов багатьох глядачів, що по достоїнству оцінили її талант. В їхньому числі популярний нині в Україні молодий співак Іван Пилипець. Також до неї охоче підходило багато дітей, аби отримати на пам'ять автограф. Чимало бажаючих було, щоб сфотографуватися.

Можливо, не такий аж значущий факт, але їй одній серед конкурсантів другого дня піднесли після виступу букет розкішних квітів.  Як зізналася сама іспанка, вона залишилася дуже задоволеною поїздкою в наші краї.

ФРАГМЕНТ ТРЕТІЙ.

8 липня гостинно відчинило свої двері для відвідувачів українсько-іспанське кафе «Kiev-Racer» на вулиці Cava Baja під номером 38 поблизу станці метро «La Latina».  І, як прийнято, цього дня відбулася його презентація. То ж численні бажаючі як з іспанського, так і українського боку з приємністю навідалися до цього новенького і ще пахнучого свіженькими фарбами закладу громадського харчування.

Багато з них добре знають його співвласників українку Оксану Карпенко та іспанця Хуана Гомеса де Авілу по їхньому затишному ресторанчику «Racer» на Bravo Murillo, 70 (поряд зі станцією метро «Cuatro Caminos»), який почав обслуговувати відвідувачів 22 червня 2013 року. В цьому закладі споживали страви української та іспанської кухні, а також співали Народні артисти України кобзар і лірник Василь Нечепа, видатна наша співачка Ніна Матвієнко, переможниця конкурсу Євробачення Руслана, співачка-волонтерка Христина Панасюк. Тут збираються, щоби поспілкуватися наші поети й музиканти з числа заробітчан, представники деяких наших асоціацій. Ось уже протягом кількох років у «Расері» проводять Святу Вечерю напаредодні Різдва дружини та діти українських мігрантів, які прибули в Іспанію рівно 70 років тому (в грудні 1946 – лютому 1947 років).   

Уже те, що українка й іспанець взялися за спільну справу, викликає позитивні емоції. Напевно, їм сам Всевишній сприяв. Навіть у тому, що вони зустрілися.

Оксана – випускниця філологічного факультету Чернівецького університету перепробувала кілька робіт в Україні. В 19 років мала ресторанчик у Снятині, що на Прикарпатті, де смажила шашлики. Проте 7 листопада 1998 року ступила на іспанську землю, вирішивши пошукати щастя в країні кориди. Купила за 600 доларів роботу в наших земляків (на жаль, такі ганебні випадки ще й  нині мають місце). Готувала їсти подружній парі похилого віку. Але їхня донька-«відьма» не давала їй спокійно дихати, тому Оксана, не роздумуючи, втекла. А через десять днів через газету «Сегундамано» знайшла роботу в доньки банкіра з Країни Басків. Потім 13 років працювала помічницею кухаря у великому ресторані «Chopera» на півдні Мадрида. Познайомилася з іспанцем Хуаном, як не дивно,…через інтернет. Заприятелювали.

Хуан – пристрасний любитель мотоциклів. Ще змалечку захопився ними, приєднавшись до двох рідних братів, які пропадали на мотодромі «Харама». Брав участь у різноманітних змаганнях, здобував нагороди, займав і далі займає чільні посади у королівському мотоциклетному клубі «Расер-Клуб 70».

У січні 2013 року, коли Оксана Карпенко повернулася з відпустки з України, Хуан Гомес де Авіла запропонував їй вести спільний ресторанний бізнес. Вона погодилася. На моє запитання, ким їй доводиться зараз бізнес-партнер, наша краянка, скромно опускаючи очі, відповідає: «Socio». Тобто напарник по бізнесу. А ось Хуан стверджує інше: «Esto es una buena historia de amor». Ось таку версію дужу й дуже приємно чути, адже неозброєним оком видно, які чудові відносини панують поміж ними.

Попри це, побувавши торік разом у відпустці в Україні та перебуваючи в карпатському Буковелі, обоє загорілися ідеєю створення в Мадриді закладу на кшталт карпатської корчми. Щоб можна було поласувати смачненькими закусками та запити їх пивком. І ось цю ідею вони, власне, і втілили в новому ресторанчику на Ла Латіні. В ньому – широкий вибір наших страв, зокрема млинці, канапки й інша смакота. А пива нашого, як кажуть, до кольору, до вибору. А хто хоче пообідати чи повечеряти більш суттєво, то таких відправляють у ресторан на Кватро Камінос.

Крім цього Оксана та Хуан ще й активно займаються волонтерськими справами: збирають одяг та інші речі, необхідні для війни в Україні. У цьому їм сприяють знайомі іспанці, не байдужі до нашого лиха. При цьому і наша землячка, і іспанець не хочуть, щоб про це хтось знав. Їхній патріотизм – непоказний.

Ото ж, хто бажає посидіти в приємному товаристві та ще й з нашими закусками й напоями, поспілкуватися з напрочуд цікавими власниками, поспішіть у ресторанчик на Каві Басі.   

ФРАГМЕНТ ЧЕТВЕРТИЙ І ЗАВЕРШАЛЬНИЙ.

Не можна пропустити повз увагу два дні святкувань з нагоди Дня незалежності України, проведених у столичному парку «Берлін» 17-18 вересня. Мені важко бути об’єктивним, адже був причетним до організації цього заходу. Тому не буду багато теревенити на цю тему. Оцінку нехай дають ті, хто був присутній на торжестві.

 Скажу лише, що протягом цих двох днів вдалося провести чимало цікавих заходів. А головне вдалося об’єднати багато наших асоціацій, суботніх шкіл, творчих колективів і окремих виконавців. Значить, можемо бути єдиними, коли захочемо. І це вносить оптимістичний струмінь у рік, що наближається.

Хоча маленький гіркий присмак усе ж залишився. Не всі побажали взяти участь у відзначенні такої важливої події. Не буду їх називати, нехай це залишається на їхньому сумлінні. Натомість запропоную вам кілька світлин, які повернуть нас у яскраві й незабутні миттєвості цього свята.

З цими приємними спогадами і вступаймо в Новий 2017-ий рік! Нехай нам усім щастить: і тут, в Іспанії, і нашим рідним, близьким, знайомим і незнайомим в дорогій Україні! Миру й спокою!!!

Любомир КАЛИНЕЦЬ.