АЛЬКАЛА СЕРВАНТЕСІВСЬКА
Задум написати матеріал про старовинне місто на березі річки Енарес і про нашу присутність у ньому визрівав давно. Але, очевидно, мусив, як то кажуть, вистоятися, перш ніж вигулькнути на шпальтах нашого сайту. Це – щось на зразок молодого вина, яке мусить досягти своїх найкращих смакових кондицій, щоб бути придатним для вживання. Надіятимемося, що цей допис, шановні читачі, викличе у вас своєрідний «смак»-бажання прочитати його: як першу його частину, так і згодом другу.
Передусім поведемо мову про Алькалу (тобто це буде «перша серія»), яка дала світові знаменитого Мігеля де Сервантеса Сааведру, автора безсмертного творіння «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» – книги, визнаної найкращим романом всесвітньої літератури.
Так-так, не дивуйтеся: найкращого! Так вирішили торік члени журі зі ста провідних письменників з 54 країн світу. До того ж доплюсуйте знаменитого Федора Достоєвського, котрий сказав про «Дон Кіхот» наступне: «… На Страшному суді люди зможуть оправдатися перед Господом Богом, показавши одну лише цю книгу». А ось прем’єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон вивчив іспанську мову лише з однієї причини: щоб читати «Дон Кіхот» в оригіналі.
Отож я щиросердечно запрошую вас здійснити воістину казкову мандрівку в Алкалу де Енарес – невеличке містечко в 30 кілометрах від Мадрида, де народився і виріс Сервантес, де створено першу іспанську граматику, де розташований один з найдревніших університетів Європи. Це також один із мегаполісів, куди злітаються мало не всі західноєвропейські лелеки. Це, врешті решт, місто, яке, в одному ряду з Толедо, ЮНЕСКО в 1998 році назвало надбанням роду людського. Ось так, – не більше й не менше!
Мушу зауважити, що, запросивши вас на екскурсію, беру на себе обов’язки гіда. Проте, щоб ця ноша не була надто важкою для мене, то пропоную собі в помічниці… нашу землячку з Харківщини, уродженку міста Лозова Ірину Анісімову, яка ось уже кілька років працює професійним гідом. Скажете: ну й, хитрий лис. Ні-ні. Не подумайте, буцімто хочу звалити на тендітні жіночі плечики всю відповідальність, відсиджуючись спокійнісінько за ними. У жодному разі, шановні! Зрештою, тільки ви спроможні оцінити, що вийде в нашого тандему. Більше того: готовий побитися об заклад, що навіть ті наші краяни, котрі вже давно мешкають в Алькалі, не знають того, про що ми готові повісти. А ще на допомогу нам прийдуть фотографії, що проілюструють нашу розповідь. Частенько вони будуть, так би мовити, одушевлені. Тобто на фоні пам’яток фігуруватимуть «живі» люди з числа нашого заробітчанства. Надіюся, що це тільки оживить світлини.
Проте вистачить «болтології» – час брати бика за роги! А розпочати дозвольте, «пірнувши» в минуле. Отож, щоб ввести вас, як мовиться, у «курс справи», спершу…
ІСТОРІЯ, ЩО ПЛАВНО ПЕРЕТІКАЄ В СЬОГОДЕННЯ
Перших мешканців помітили на цих теренах ще в добу неоліту. Потім тут отаборилися кельти. Ну, а в І столітті до Христа римляни заснували мегаполіс Комплутум, від якого бере початок ласкаво-зменшена назва Алкали – Комплутенція. Його сліди збереглися до сьогоднішнього часу. Про це нагадують руїни древнього Комплутума: бані, залишки житлових приміщень. За наказом імператора Діоклетіана в 306 році тут стратили двох хлопчиків-християн, Хусто та Пастора, після чого до міста потягнулися численні паломники. Через століття архієпископ Толедо канонізував малолітніх, яких вшановують в Іспанії по цей день.
Після римлян ці землі належали вестготам. У 711 році місцевість потрапляє під владу арабів, котрі звели на високому пагорбі дещо осторонь від римського поселення фортецю, названу «alcalat». Власне, це в перекладі означає «замок», «твердиня». Але оскільки містечок, що мають в назві слово «алькала» в країні Сервантеса чимало, то до нього додають «де Енарес» (так називається річка, що протікає неподалік).
3 травня 1118 року місто в арабів відбили війська архієпископа Толедо. І нові поселенці побажали оселитися на римському місці, залишивши замок розрушатися. Місто в ті часи розвивалося в основному завдяки жвавому ринку та вигідному розташуванню: цим шляхом королі Кастилії подорожували на південь.
Слава Алькали бере початок у XIII століття, відколи 20 травня 1293 року король Кастилії Санчо IV Хоробрий видав наказ про відкриття в місті Estudios Generales. Їх передали у підпорядкування архієпископа. До того ж вони отримали благословення самого Папи Римського. Ці Генеральні студії і стали фундаментом майбутнього университету, заснованого 1496 року (згідно інших джерел – в 1499 році кардиналом Сіснеросом (Cisneros).
Відповідно, Алькала нині – це не лише історична та культурна перлина в короні Іспанії, але й студентський мегаполіс на зразок Оксфорда та Кембріджа в Англії. Але до цього ми ще повернемося дещо згодом.
Уже віддавна Алькала стала місцем, яке притягувало до себе багатьох достойних осіб. Безпосередньо тут відбулася перша зустріч нікому не відомого тоді мореплавця Христофора Колумба з королевою Ізабеллою Кастильською, яка виділила гроші на його далеке плавання.
Лишень через 17 століть після своєї появи на карті Іберійського півострова: у 1687 році за наказом іспанського короля Карла ІІ одне з найдавніших багать культури, ремесел й торгівлі, нарешті отримує статус міста. Це, в свою чергу, звільняло його від феодальної залежності та напряму підпорядковувало королю.
У XVIII-XIX століттях місто прийшло в занепад, університет 1836 року перенесли в столицю, монастирі розпродали навколишні землі, тому містечко перетворилося в «спальні покої» околиці Мадрида.
Але, щоб не закінчувати цей вступ на дещо песимістичній ноті, підведемо, як мовиться, підсумки, розставивши остаточні наголоси. Отож Алькала де Енарес – старовинне університетське місто з чарівними середньовічними площами, палацами, храмами та вуличками, якими крокували Мігель Сервантес й інші літературні генії «золотої епохи», такі як Антоніо де Небріха, Франсіско Кеведо, Кальдерон де ла Барка, Лопе де Вега, Тірсо де Моліна та інші. Це невелике місто дало світові німецького імператора Фердинанда I, вченого і мореплавця Сарменто де Гамбоа, історика Коголюдо. Тут народилася інфанта Каталіна (1485-1536) або Катерина Арагонська – молодша донька Фердинанда та Ізабелли, що згодом стала однією з дружин Генріха VIII Англійського та матір’ю Марії Тюдор, сумно відомої під іменем Кривава Мері.
А чи знаєте ви, що в 1517 році саме в Алькалі надрукували першу в Європі багатомовну Біблію з оригінальними грецькими та древньоєврейськими текстами? І чи відомо вам, що в цьому ж місті є найбільша аркадна вулиця (тобто прохід під склепіннями арок чи колон) в Іспанії? Моя ж супутниця Ірина твердить, що вулиця Майор, а саме про неї іде мова, – друга в Європі за довжиною колонади після італійської Болоньї.
Алькалу небезпідставно називають серцем Іспанії. Це ще й географічний центр Піренейського півострова. В місті, що розташоване в 30 кілометрах від Мадрида, мешкає нині майже 204 тисячі осіб. Як і в далекому середньовіччі, коли Алькала об’єднала носіїв різних культур і релігій, вона знову набуває багатонаціонального характеру. На її гомінких вулицях можна зустріти представників практично з усіх континентів. Часто-густо тут почуєш і рідну українську мову.
Висловимо переконання, що життя у мешканців міста щасливе. Вважаєте, що «лапшу» на вуха вішаємо? Тоді погляньте на шпилі храмів і верховіття дерев. Сподіваємося, що, побачивши численних бузьків, переконаєтеся в справедливості висловленого нами твердження. Бо ж пам’ятаєте, що каже давнє повір’я: лелеки гніздяться – щастя приносять…
Безумовно, Алькала є одним з найцікавіших пунктів туристичної програми для подорожуючих, що прибувають в іспанську столицю. Це місто, яке здатне закохати в себе з першого погляду. Як на нашу думку, нинішня Алькала вимальовується не з контексту минулих подій, а такою, яка вона є в даний час: місто-ансамбль, місто-картинка, місто-казка. Проте, в той же час, це абсолютно іспанське місто, просякнуте історією та автентичністю. Сказати, що Алькала подобається – не сказати нічого. Вона заворожує, зачаровує, заставляє приїхати сюди ще і ще.
Одначе, скільки б ми не «співали дифірамби», Алькала все ж відома світові передусім як батьківщина Сервантеса, будинок-музей котрого на вулиці Майор є сьогодні місцем паломництва численних прихильників автора роману про хитромудрого ідальго – знаменитого лицаря печального образу. Тому ми розпочнемо нашу прогулянку-екскурсію Алькалою…
МІСЦЯМИ МІГЕЛЯ ДЕ СЕРВАНТЕСА СААВЕДРИ
Вулицею Майор, про яку ішлося вище, прямуємо до чепурного будиночка під номером 48. Це не що інше як родинний дім автора «Дон Кіхота», який 1547 року з’явився на світ Божий. Він став одним із п’яти дітей хірурга Родріго де Сервантеса і Леонор де Кортінас. Тут великий письменник провів також дитячі роки.
Протягом тривалого часу не було достеменно відомо, в якій частині Алькали знаходиться ця будівля. Численні дослідження часто-густо суперечили одні одним. Але завдяки Луїсу Астроні Маріну, котрий у 1941 році опублікував біографію Мігеля де Сервантеса, стало відомо, що будинок, де мешкав його батько з родиною, знаходиться на вулиці Імахен, що примикає до шпиталю де Антесана. Тут, власне, народилося п’ятеро зі семи дітей. І жили вони тут, допоки важке матеріальне становище не змусило сім’ю перебратися у Вальядолід.
Мерія Алькали відновила цей дім у 1953 році, а в 1956-му тут гостинно відчинив двері музей видатного іспанця. Він нині цілком відображає атмосферу типової іспанської будівлі ХVI-XVII століть. У ньому можна оглянути обстановку, яка відтворює уклад і побут дворянської родини середнього достатку. Експозицію складає також велика колекція старовинних видань творів Сервантеса, його чорновики та рукописи.
Перед будинком, на вулиці встановлено кам’яну лаву, на якій статечно возсідають бронзові фігури Дон Кіхота та Санчо Панси, – героїв, які, можливо, стали більш відомі, аніж автор. Саме тут вдалося почути про цікаву прикмету: доторкнешся рукою до Дон Кіхота – будеш щасливий! Отож радимо: не позбавляйте себе чудової нагоди зазнати щастя! Воно близенько – ось тут, в Алькалі!
Поряд з музеєм буквально в кількох кроках – ще одна будівля, яка має пряме відношення до Сервантесів. Це приміщення найстарішого в Іспанії шпиталю родини Антесана (Antezana), заснованого в 1483 році. Вже один вид древніх дверей вказує на те, що тут «дихає» історія. Лікарня розміщалася тут протягом п’яти століть і призначалася для бідняків, подорожуючих і паломників. Тут, власне, і працював деякий час хірургом татусь письменника Родріго. Зрештою, як і засновник ордена єзуїтів Ігнатій Лойола. У 2006 році роботу лічниці було припинено.
Тим часом від будинку-музею Сервантеса прямуємо вулицею Майор у напрямку центру. Ірина розказує, що до того ж це – головна вулиця єврейського кварталу. Здебільшого євреї займалися комерцією і тут їм було зручно торгувати. Влітку вулиця з колонадою створювала тінь для продуктів, а взимку рятувала від дощів. Хто би сумнівався, що євреї – народ без «клепки в голові». В XVI-XVII століттях арки були дерев’яними. А в XIX-му завдяки реформам більшості будівель і будівництву нових, опори замінили на гранітні. Тут збереглись споруди XV-XIX століть. До речі, й до цього часу в стелі над деякими дверима можна розгледіти забавні вічка. Ірина стверджує, що це для того, щоб побачити, хто навідався.
У численних магазинчиках вздовж усієї вулиці зауважуємо безліч сувенірів, які, тим чи іншим чином, зображають героїв великого письменника. Тут і сам лицар печального образу, і Санчо Панса, і прекрасна Дульсінея Тобоська, і кінь Росінант, і мініатюрні млини.
Аж ось наш погляд впирається у знайому фігуру на стіні, відтворену у металі, над якою назва «Meson las cuadras de Rosinant». Це – ресторан.
Ще кілька кроків і ми – на головному майдані міста, який носить ім’я свого видатного уродженця. Площа Сервантеса з’явилася в ХІІІ столітті. Знана вона щей як стара Ринкова площа, оскільки тут упродовж тривалого часу відбувалися ярмарки та різноманітні святкування. Тут таки проходили бої биків.
Особи, котрі «волочать» в архітектурі, кажуть, що це – шедевр, здатний стати в один ряд з мадридською Пласа Майор, севільською площею Іспанії, Plaza Obradoiro в Сантьяго де Компостела. Не знаю, можливо. Хоча враження, направду, шикарні. Як кажуть: глянеш – і груди розпирає.
У центрі площі в 1879 році встановили пам’ятник національному генієві роботи, як не дивно, італійського скульптора Пьєтро Ніколі.
Дещо позаду від нього здіймається увись вежа святої Марії (Torre de Santa María), яка раніше була дзвіницею однойменного храму (Santa Maria la Mayor), зруйнованого 1936 року під час Громадянської війни.
Саме в ньому хрестили величного письменника. Проте на його місці сьогодні побачите барочну каплицю Крісто де ла Люс. У ній знаходиться і чаша-купіль, прикрашена білою ліпниною в готичному стилі у якій, власне, 1547 року здійснили обряд хрещення автора «Дон Кіхота».
Перебуваючи тут, зверніть увагу на виставку, скомпоновану з багатьох екземплярів цього безсмертного твору, перекладених різними мовами світу. Чому не варто ловити ґав? Та тому, щоб не прогавити шедевр українською мовою.
Серед інших цікавих об’єктів на центральній площі Алькали можна порекомендувати приміщення муніципалітету та найстаріший не тільки в країні фламенко, але й у світі, театр (Corral de Comedias).
Відкритий у 1601 році, його на початках називали ще й театром шевців. А ще він відомий як театр «Севантес», або маленький театр.
Завершуючи знайомство з об’єктами, що мають безпосередній стосунок до видатного іспанця, акцентуємо увагу ще на ще кількох деталях, прекрасно вплетених у міський пейзаж. Ось бодай металевий Дон Кіхот на одній з ротонд, або ще один театр.
Ну, що не втомилися? Якщо бажаєте перепочити чи перекусити – до ваших послуг численні бари, кафе, ресторанчики. Ціни, між іншим, у деяких зовсім «не кусаються». Так що влаштовуйтеся зручніше, шановні: в ногах правди нема. Бо на цьому наша мандрівка не завершується…
У ролі гіда Любомир КАЛИНЕЦЬ.