АЛЬКАЛА СЕРВАНТЕСІВСЬКА
На цьому наша мандрівка, як ви пам’ятаєте, не завершилася, а проляже далі в…
УНІВЕРСИТЕТ АЛЬКАЛИ ДЕ ЕНАРЕС
Це, якщо хочете, – ще одна візитівка міста. Заснували його в 1293 році. В 1499-му, коли його поркровителем став кардинал Сіснерос, ще більше активізувалася його академічна діяльність.
У даний час в стінах вишу навчається 22 тисячі 700 спудеїв. До його складу входять 10 факультетів, ще стільки ж політехнічних шкіл, наукові мовні центри, лічниця та ботанічний сад. Алькала є прикладом для всіх вищих навчальних закладів Латинської Америки.
У цьому старовинному й престижному університететі засновано високу нагороду – медаль «Сіснерос», почесний диплом і Срібну пластину. Нагороджують ними державних діячів, які внесли величезний вклад у розвиток освіти. Зокрема такої честі удостоїлися король Іспанії Хуан Карлос I, Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, відомий поітичний і суспільний діяч Ізраїлю Шимон Перес.
Коли в 1998 році ЮНЕСКО оголосило Алькалу де Енарес культурним надбанням людства, не випустили з поля зору і університет. Словом, ще жоден подібний заклад світу не був удостоєний такої уваги.
А до цього: 20 травня 1293 року король Кастилії Санчо IV поставив свій підпис в указі про відкриття в мегаполісі Estudios Generales. Ці «єдині науки» і стали фундаментом майбутнього університету, заснованого в 1496 році (згідно з іншими даними в 1499 році). З числа студентів і викладачів зустрічалися такі зірки, як Антоніо де Небріха, автор першої іспанскої граматики, інші видатні індивідуми Золотої епохи: Франсіско Кеведо, Кальдерон де ла Барка, Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, Сан Хуан де ла Крус, засновник ордену єзуїтів Ігнасіо де Лойола.
Університет з плином часу развивався та розширювався, а в 1836 році його перенесли в Мадрид під назвою «Університет Комплутенсе», котрий існує і до цього часу.
Виходячи на площу перед ректоратом, споглядаємо знаменитий фасад. Це – найгарніший університетський комплекс Європи епохи ренесансу. Його творець (1537 рік) Родріго Хіль – той самий, що був архітектором соборів у Сеговії та Саламанці. Фасад прикрашає герб засновника університету та бюст святого Ідельфонсо – покровителя навчального закладу.
Поряд з ректоратом розташована університетська церква святого Ідельфонсо, проект якої виконав у 1594 році Хуан де Бальєстерос. З усього комплексу, спорудженого за життя засновника, до наших днів збереглися каплиця святого Ідельфонсо та актовий зал. В каплиці поховані визначні фігури вишу: такі, як уже згадуваний Антоніо Небріха, архітектор Педро де Гуміель, Франсіско Вальєс де Коваррубіас («божествений» Вальєс) – завідувач кафедри медицини та особистий лікар короля Філіпа ІІ. У храмі збереглась гробниця Сіснероса, щоправда пуста, – один з кращих прикладів класичної скульптури іспанського Ренесансу. Виготовив її в майстерні в Каррарі майстер Бартоломе Ордоньєс в 1519 році. Кардинала ж поховали у соборі Сантос Ніньйос, не виконавши, таким чином, заповіту засновника університету.
Актовий зал (Paraninfo) розміщений у західній частині третього патіо університету (дворик Трьох мов, оскільки студенти повинні були володіти латиною, іспанською та грецькою мовами). Тут велися жваві дискусії, вручали дипломи, захищали докторські ступені. До претендента прикріпляли двох «помічників»: один наштовхував на правильну відповідь, інший намагався збити з пантелику.
Стеля цього приміщення, що виконана у стилі мудехар, справляє неповторне враження. Але її пересічному туристові можна побачити лише знадвору, та й то лише коли короткочасно відчинено двері. Ось і я, неначе гусак, натягував шию, щоб зазирнути всередину і хоч краєчком ока глянути на диво.
У паранінфо в день смерті великого Сервантеса, 23 квітня, король і принц Астурійський вручають престижну премію його імені в галузі літератури авторам, що пишуть іспанською мовою. Одного року нагороджують тутешнього літератора, наступного – латиноамериканця.
Проте не лише університетом славне місто на березі Енареса. Тому зараз мова піде про…
ІНШІ ПАМ’ЯТКИ ТА ВИЗНАЧНІ МІСЦЯ
У першій половині XIII століття Алькалу де Енарес обнесли кріпосними стінами, котрі фрагментарно збереглись до наших днів. З шести воріт залишились одні – Пуерта Мадрид (Puerta Madrid), які ще називають «Воротами мучеників» (Puerta de Martires).
Їх побудували в 1788 році в неокласичному стилі замість старих, знесених у XVII столітті. Зате на збереженій ділянці кріпосної стіни височать три оригінальні вежі.
Скажу по секрету, що перше моє захоплення Алькалою відбулося, властиво, після побачених крізь шибку автобуса величних кріпосних стін. Зізнаюся, що до замків і фортець віддавна «дихаю» з більшими перервами, аніж зазвичай. Ці мури в дечому нагадали мені нашу унікальну Кам’янець-Подільську фортецю. Хоча все ж алкалівській до нашої – ще ого-го!.. Неодноразово приїжджаючи сюди, полюбляв і полюбляю пройтися повз ці стіни, відчуваючи подих давнини. Крім цього вони подумки наближують мене до батьківських місць. Таке дорогого вартує! А у вас виникає на душі щось подібне, шановні?..
Крокуємо далі й оглядаємо Архієпископський палац (Palacio Arzobispal), споруджений у XIV-XV століттях. Першочергово він представляв собою цитадель, але через два століття став розкішною резиденцією. Довший час її вважали навіть однією з найрозкішніших в Іспанії. На жаль, до наших днів палац дійшов у дуже «обтятому» вигляді, оскільки більша частина безповоротно постраждала під час пожару 1939 року. І все ж будівля вражає. А чи знаєте ви, що тут ще й до нині зберігаються архіви інквизиції?..
Поміж тим у ХІV ст. черговий архієпископ перебудував палац, значно зміцнивши його. Зокрема по периметру було зведено 21 вежу, з котрих до наших днів дійшло 16. Після реставрації, проведенійй у XIX ст., палац здобув риси неоготичного та неомудехарського стилів.
Саме тут, у архієпископській резиденції Христофор Колумб уперше зустрівся з Ізабеллою I Кастильською та Фердинандом II Арагонським, які погодилися спорядити експедицію до далеких берегів. Сьогодні цей комплекс – одна з навизначніших історичних будівель міста. І як і колись – це резиденція єпископа Алькали.
Від останньої рукою подати до напрочуд цікавого з точки зору архітектури монастиря Сан-Бернардо (Monasterio de San Bernardo), заснованого кардиналом Сандовалем-і-Рохасом для монахів-цистеріанців у 1617 р. Його церква в стилі бароко була побудована Хуаном Гомесом де ла Мора і розписана італійцем Анжело Нарді.
Всередині знаходиться музей, де експонуються церковна атрибутика, книги, картини, меблі, одяг священиків й таке інше. А ось найбільша цікавинка полягає в тому, що храм, збудований у формі овала, є найбільшим в Іспанії з такою формою.
Кафедральний собор Святих дітей (Cathedral de los Santos Ninos), він же – Собор-Магістрал (Catedral Magistral). Це почесне звання носить з 1991 року, коли створили єпископат Алькали. Тільки цей собор і храм святого Петра в Левні (Бельгія) мають почесне право на титул «магістрал», що зобов’язує всіх священнослужителів мати докторський степінь і викладати в університеті.
Додамо, що побудували церкву на місці каплиці, що постала над гробницею юних мучеників Хусто і Пастора невдовзі після їхньої загибелі. На цій деталі варто сконцентрувати погляд більш уважніше. Ці два хлопчики (відповідно, 9 і 7 літ) як і їхні батьки були християнами. Проте римляни боролися проти цієї віри: храми знищували, а мешканців-християн спроваджували в тюрму. Коли дітей привели до римського правителя Патрісіо Васіано, то почали задобрювати солодащими й подарунками, щоби вони відреклися від своєї віри й перестали відвідувати церкву. Але хлопчаки знали, що життя без Ісуса наповнюється тугою та песимізмом. І що нічого нема дорожчого, аніж віра в Христа. Це остаточно розлютило Патрісіо Васіано, і він наказав відрубати їм голови, але так, щоб ніхто не подумав на нього.
Цей факт мав місце на початку IV століття. Слава про хлопців, їхню віру, рознеслася по всій Іспанії. А в V ст., через 100 років, Вестготський єпископ Астуріо знайшов останки братів і побудував на цьому місці каплицю. Прикметно, що церква вже існувала на території Комплутума з І по ІХ ст. Одначе в 1885 р. папа Леон ХІІІ виносить рішення про прямі відносини Рима з церквою в Алькала де Енарес.
Отже храм побудований в 1136 році за урядування архієпископа Толедо Дона Раймундо. А в 1519 р. йому присвоєно титул «Магістрал». Пізніше святиню неодноразово реконструювали. Готичний вигляд храм отримав у XVI ст. завдяки братам-архітекторам Антону та Мартіну Егасам. У роки Громадянської війни добряче постраждав і до нині реставрується. Статус кафедрального собору отримав 1991 р. У храмі знаходиться кілька реліквій: мощі святих Хусто і Пастора, тлінні залишки покровителя міста святого Дієго, поховання архієпископа Гарсії де Лойяси. В музеї собору можна побачити чашу для причастя, що належала кардиналу Сіснеросу.
І ще одна пам’ятка Алькали не може не привернути нашу увагу. Це коли прямувати від залізничного вокзалу в напрямку центру. Зрештою, якщо іти саме в цьому керунку, то вона буде першою серед усіх визначних місць. Уперше побачивши її, подумав, що це якийсь розкішний палац шейха у східному стилі. Відразу стало ясно: таке чудо важко описувати, його треба бачити. Це – палац Ларедо (Palacio de Laredo).
Його спроектував і звів наприкінці ХІХ ст. художник, архітектор і дизайнер Мануель Хосе де Ларедо, котрий протягом двох років займав пост мера Алькали. Його ідеєю було з’єднати в одній споруді елементи найбільш відомих архітектурних стилів. Усередині палацу притулився невеличкий музей, найцікавішими експонатами якого є кімнати та зали, оформлені дуже по-різному.
Крім усіх цих пам’яток ми з Іриною порекомендували б вам відвідати також і археологічний регіональний музей. Повірте: цікаво там. Від стародавніх мозаїк, розписів, направду, пахне старовиною. І цей аромат ні з чим іншим не сплутаєш.
А ще з допомогою фотографій нам би хотілося зосередити ваші погляди на, здавалося б, дріб’язкових деталях. Одначе, які в сукупності створюють неповторний шарм пристоличного міста.
І на завершення ще раз про один із місцевих символів – лелек. Це – третя колонія в Іспанії (понад сто постійних пар). Не можемо стверджувати, що їх тут явно більше, аніж в інших місцях, але те, що Алькала могла б на рівних сперечатися з Авілою, Касересом, Саморою й деякими іншими містами за звання лелечої столиці – жодних сумнівів.
На цьому «небесному» мотиві ми готові завершити мандрівку Алькалою Сервантесівською і запросити вас, шановне товариство, до Алькали «української». Проте, це вже наступного разу.
(Продовження буде)
У ролі екскурсовода Любомир КАЛИНЕЦЬ.