Після мого звернення у справі конфліктної ситуації навколо школи « Дивосвіт», що обернулося грубими висловлюваннями на мою адресу, змушений знову звертатися, щоб донести свою точку зору. Але цього разу в справі видання безкоштовного газетного примірника «The Ukraine Times», який періодично з’являється у Мадриді.
Незважаючи на те, що ми, українці, які живемо й працюємо в Іспанії, далеко від рідної землі, в сучасних умовах розвинутого інформаційного простору отримуємо певну інформацію, все-таки завжди раді кожному виданню рідною мовою на іспанських теренах. Протягом останніх років ми мали можливість читати такі часописи, як «Міст», «Українець». Не дивлячись на певні труднощі, журналісти, професійно підходили до важливої справи інформування наших людей про події в Україні, про життя українських громад в Іспанії. Щоправда, інколи все це висвітлювалось досить своєрідно.
Зокрема, читаючи «The Ukraine Times», хочу загострити увагу на такому дуже важливому питанні, як спосіб подання інформації. Якщо хтось береться за перо, щоб написати статтю, чи взагалі налагодити випуск газети, бюлетеня, то завжди повинен думати про читача, до якого звертається. А що виходить інколи насправді? Відкриваємо, для прикладу, примірник 3 (17) «The Ukraine Times» за лютий 2013 року, де вже на першій сторінці фігурують наступні заголовки: «Шакали у шкурах «помаранчевих» ягнят», «Кремлівські запроданці на теренах Іспанії» і т.д. Вони можуть спровокувати у пересічного читача запитання на зразок: «Що ж це твориться в Іспанії? Що то за люди там живуть і працюють?..» З цього приводу так і хочеться сказати: «А судді хто?» Невже вони забули біблійні слова: «Не суди й не будеш суджений».
Хочу наголосити, що не збираюсь у цьому зверненні давати оцінку вчинкам людей, на чию адресу спрямовані дані заголовки. Як зрештою і редколегії даного видання, яке, безперечно, несе відповідальність за опубліковані матеріали. Висловлю свою власну думку про осіб, яких добре знаю упродовж останніх восьми років.
Діяльність засновника та головного редактора газети «The Ukraine Times» Давида Ляховича відома ще з часів «помаранчевої революції». Вже тоді його молодеча, енергія та сила, не працювали для добра. І це ще легко сказано. Зміна політичних уподобань, далека від зразкової поведінки (якщо не казати хамської), схильність до створення конфліктних ситуацій ніколи не вітались у громадському русі на теренах Іспанії. Якщо повернутися до газети, то зміст статей спрямований, власне, проти людей, з якими він колись співпрацював. Не думаю, що тепер він направив увесь свій негатив на них під впливом ідеологічних розбіжностей.
Поштовх до цього звернення дала ще й негарна поведінка Ляховича на засіданні Громадської Ради при Посольстві України в Іспанії наприкінці січня. Хочеться запитати Давида: «Де ти був у 2006 році, коли Лариса Пономаренко разом зі мною оббивала пороги різних інстанцій? Тоді ми намагалися допомогти нашим дітям (а їх було вже чимало) у здобутті ними повноцінної освіти. Насамперед, щоб вивчали українознавчі предмети. Де ти був, коли сім років тому в Сантандері українська жінка Марія Курницька, не шкодуючи власного здоров'я, нехтуючи навіть особистим життям, в оточенні російськомовних громадян України, Молдови творила український острівець у столиці Кантабрії. Чи ти спромігся поцікавитися, який авторитет заслужила вона в українців Сантандера, Ов'єдо, Сан Себастьяна та, зрештою, в іспанської влади? А зараз від тебе отримує різного роду «ярлики». Насамкінець, де твоя повага до жінки, яка годиться тобі в матері? Врешті-решт повагу до жінок ти «показав» ще під час виборчої кампанії 2004 року.
Згадай свою діяльність в Мурсії. Де зараз твої колишні соратники? Натомість Лариса Пономаренко створила гарну громаду, відкрила школу, яка вже відсвяткувала 10-літній ювілей. За її безпосередньої участі створено, як на мене, один з найкращих танцювальних колективів на теренах Європи.
Згадай 2008 рік, коли наша Українська Громада Іспанії за права, честь і гідність українців добилася права брати участь у тендері з відкриття Іспансько-Українського центру. Коли ти разом з іншим представником громади прийшов до Ради імміграції, стверджуючи, що ми недостойні для участі в цьому тендері. Центр був таки відкритий, а іспанці, знаючи і довіряючи мені, пізніше розповіли про цей випадок. Ці приклади, власне, характеризують твій яскраво виражений індивідуалізм (щоб не казати егоїзм), віру у власну непогрішність.
Хочу звернути увагу на ще один важливий момент. В основному, остання імміграція українців до європейських країн складається з громадян України, вихованих в Радянському Союзі. Це тавро ще довго буде відбиватись на вчинках і діях наших людей за кордоном. Але при всій різноманітності поглядів, як і виховання, вважаю, що кожен з нас є українським патріотом по-своєму. Комусь розповідали батьки та діди про звірства радянського режиму, інші про це дізнались вже тут, або за часів незалежної України. Так само, як і про українських героїв та про українську історію. На жаль, у когось радянський слід відбився надовго. Наша спільна мета – викорінювати «малоросійське холуйство», не давати можливості прихильникам російського світу ввійти в українські організації та проводити розкольницьку політику. Багато людей змінилися, почали повертатися до своїх коренів. Прикро, але хтось навпаки, змінився у гіршу сторону під впливом матеріалізму та європейських ліберальних цінностей.
Тому так важливо на сторінках газет більше писати про добрі справи, які творять порядні люди. Нехай навіть різних ідеологічних міркувань. Коли це спрямовано на благо громади, твоєї держави – таке слід тільки вітати. На сторінках «The Ukraine Times» багато висвітлюється про діяльність досить шанованого серед нашої громади ВО «Свобода». Але коли тут же таки часто звучить негатив, то не думаю, що іде на користь цій політичній силі. Потрібно більше писати про акції «Свободи», про сміливу і корисну діяльність депутатів у стінах Верховної Ради і т.д. До речі, відозва ВО «Свобода» до вчителів, учнів і їх батьків в останньому номері дуже актуальна. Але редакційна колегія ВО «Свобода» також повинна більш відповідально і зважено підходити до опублікування своїх матеріалів. Зокрема, це стосується матеріалу про засідання Громадської Ради в Мурсії. Чому видавці примірника (газетою це назвеш) не інформують про працю громад з підготовки останніх звернень до європейських структур щодо підписання Угоди про Асоціацію України та ЄС, про підготовку до засідання урядової комісії у справі Закону про трудових мігрантів? Чому така вибірковість подачі матеріалу?
Мета мого звернення: подати іншу точку зору, відкрити людям факти, про які вони навіть і не здогадуються. Передбачаю нову хвилю «очорнювання», яке триває відтоді, відколи почав займатися громадською роботою в Іспанії. Але воно не зупинить ані мене, ані людей, які проводили і будуть проводити роботу, важливу для громади, для нашої України. Пора вже навчитися бути розсудливими, побороти егоїстичну сліпоту. І щоб ніколи не повторилася характеристика майже тридцятирічної давності, дана великим кінорежисером Сергієм Параджановим. На запитання кореспондента журналу «Україна», «…Яким Вам бачиться майбутнє України?», він відповів: «Ніяким не бачиться. Все, що є, буде і через сотню років». «А що є причиною? – запитав далі журналіст. «Характер український. Хуторянство і боягузтво! Навчились лише знищувати одне одного,- і все. А мужніх – одиниці…»
То може пора нарешті схаменутись, шановні? Подумати про те, що варто творити, а не руйнувати і розділяти. Цю думку залишаю для роздумів редакції видання «The Ukraine Times», а також усім, хто причетний до громадської роботи в Іспанії.
Юрій Чопик,
Голова Української Громади Іспанії за права, честь і гідність українців
Comments are closed.