Високопреосвященний єпископ Діонісій (Ляхович) на межі липня-серпня побував з пастирським візитом у каталонських містах Ґісона та Леріда.
У неділю, 2 липня, владика діяв за доволі напруженим графіком. Спершу о 9-ій годинку ранку він очолив Службу Божу в римо-католицькому храмі Успіння Пресвятої Богородиці міста Ґісони. Співслужили йому добре відомий серед українців країни Сервантеса отець Йосиф Казанова Марторель та капелан місцевої громади отець Юрій Свистун.
А о 16-ій годині пополудні апостольський адміністратор навідався до Леріди, де у храмі святого Петра також відбулася Божественна Літургія.
Головною темою проповідей його преосвященства стало оповідання про чудо, описане в Євангелії від Матея (14:22-33), коли Ісус іде по хвилях до апостолів.
«Після чуда розмноження хлібів, – розважував владика Діонісій, – Ісус залишився на березі, щоб помолитися. Молитва, спілкування зі своїм Небесним Отецем – це його потреба слухати те, що хоче його Отець. І казати йому за все: «Нехай святиться твоє ім’я; нехай прийде твоє Царство, нехай буде твоя вола, як на небі і на землі…» І далі просите те, що найбільш необхідне для життя.
Коли Ісус молиться на самоті, учні перепливають уночі море, долаючи хвилі та зустрічний вітер. Нарешті Ісус рушає морем. Учні злякалися і закричали, бо подумали, що то привид. А Ісус говорить, «Заспокійтеся! Це я! Не бійтесь!» І Петро попросив у нього і собі вирушити йому назустріч по морю. Ісус каже: «Прийди!». І той іде, але відчувши сильний вітер і хвилі, засумнівався. І в той же час почав потопати. Ще вистачило сил крикнути: «Господи, рятуй мене!». Простягаючи до нього руку, Ісус запитує: «Маловіре, чому засумнівався?..»
Коли людина тратить віру, – промовляє на завершення архієрей, – то це не що інше, як «потоптання». І ми також знаходимося серед різних буревіїв: суспільних чи особистих. Ось зараз маємо війну, яка вичерпує наші сили. Ми починаємо зневірюватися та «потопати». Але тут лунає голос Ісуса: «Маловіре, чому сумніваєшся?» Отже, рука Ісуса Христа завжди простягнута до нас, готова до порятунку. Єдиний варіант, який залишається для нас, це – простягнути свої руки до Бога і відновити довіру». І станеться ще одне чудо…»
Зауважимо, що невеличке за розмірами містечко Ґісона віддавна манить наших краян, де вони кинули якір. А притягнув їх туди великий м’ясопереробний комплекс, на якому українці зарекомендували себе здібними робітниками та фахівцями. Більше того, заслужили великий авторитет у тутешніх мешканців. Ото ж не жевріє, а палахкотить українське життя там: організовуються концерти, урочистості, святкування знаменних дат і таке інше. Звісно, що і Церква вносить у це свою вагому лепту.
Калина МИРСЬКА.