Це, як не важко здогадатися, про величне свято Воскресіння Христового. А прелюдією до нього, звісно, є Вербна, або Квітна неділя. Напевно, ці свята в багатьох ще з дитинства асоціюються з ніжними-преніжними вербовими «котиками»; запаморочливим запахом диму від вишневих дровець, що долинає з-за хати, де тато вудить шиночку та ковбаску; дивовижним ароматом дріжджового тіста для пасок, яке виростає дуже швидко, готове ось-ось вирватися з «лабет» тісної кастрюлі; мелодійним голосом мами, що кличе облизати макогона – смачного-пресмачного макогона після процедури розтирання крему для пляцків; чудо-писанок, які розписувати збирається вся родина; малинових звуків дзвона, що настійливо зазиває до храму; забавних гаївок на церковному дворищі – все це залишається назавше і, незважаючи на жодні катаклізми, буде вперто пробиватися, наче трава крізь асфальт…
Про те, як минули ці дві святі неділеньки в Мадриді, спробуємо коротенько розповісти у кількох фрагментах.
Фрагмент перший. Неділя, 24 квітня, що передувала Великодню, видалася багатющою на значущі події. Як відомо, Папа Римський Франциск, виявляючи турботу та солідарність зі страждаючим від військової агресії народом України, виступив із закликом провести цього дня у всіх католицьких храмах Європи збір пожертв для гуманітарної допомоги Україні. У мадридському храмі Buen Suceso на Арґуелєсі цю ідею підтримали «на ура». Спочатку парохіяни-римо-католики, а потім вірні української парохії Благовіщення Пречистої Діви Марії.
Між іншим, літургію, проведену для іспанців, супроводжував спів хору учениць мадридського коледжу Mater Salvatores, в якому історію викладає донька покійного пана Теодора Барабаша (добре відомого українській громаді не лише Іспанії, але й за її межами) Соня. Зрештою, це була саме її ініціатива, щоб її ж вихованки співали на богослужінні.
Крім самої Соні на цій літургії були присутні також члени її численної родини, родичі українців, котрі приїхали в країну фламенко в другій половині 1940-их років, а також педагоги з коледжу.
Фрагмент другий. І після, і перед Службою Божою парохіяни могли придбати все необхідне для великоднього кошика та домашнього столу. Кілька наших земляків і землячок навперебій пропонували бажаючим широкий асортимент пасок, писанок, наклейок і багато іншої всячини. Особливо очі чи не кожного, хто прийшов до храму, волею-неволею зупинялися на чудових речах з Гуцульщини, що їх демонстрували Анна та Іван Ткачуки.
Фрагмент третій. Після відправи багатьох зацікавили дві ікони, виставлені на огляд перед храмом. Цікаво, що їх намалювали ті, хто організував благодійну акцію, метою якої є збір коштів для потреб наших воїнів, котрі воюють на сході України. Переможці лотереї, а її учасником може бути будь-хто, стануть щасливими власниками цих ікон – «Покрови-Аратти» та «Христа на троні».
Першу намалював учасник бойових дій у складі батальйону «Аратта» Ігор П. (позивний Іспанець), який ще наприкінці 1990-их приїхав на заробітки в Іспанію, а в час війни з російськими агресорами пішов добровольцем у зону бойових дій. Торік у жовтні був поранений, а зараз проходить реабілітацію. Ігор, між іншим, учитель фізкультури за фахом, наділений ще й даром малювати. Чи не унікальний випадок? І чи не яскраві особистості живуть поряд з нами, а ми про це навіть і не здогадуємося?..
Не менш оригінальною особою є художник за фахом Іван Залуцький, ікона котрого «Христос на троні» стане цінним експонатом в оселі когось із переможців лотереї.
Осіб творчих частенько називають людьми не від світу цього. Через те, що Іван не курить, майже не вживає алкоголю, в його лексиконі відсутні лайливі слова та матюки, а натомість характерна нещадна вимогливість до себе, його вважають «білою вороною». При цьому норовлять ще й вказівним пальцем біля скроні покрутити. Дехто з людей Іванового кола знає про цілющі властивості його рук, завдяки яким не один зміг позбутися болячок. Словом, творча натура – це творча натура.
Фрагмент четвертий – пасхальний. Посвячення пасок – це «увертюра» до Великодня. Тому повітря в суботу просочується святковою атмосферою. Все нові й нові прибулі утворюють коло за колом, вишиковуючи рядочком свої кошики. Всі святково одягнені, в піднесеному настрої, який автоматично переходить на наступний день.
Недільний ранок чимало парохіян зустрічають у церквах, величаючи воскреслого Ісуса Христа. Як велить наша традиція. Проте в мадридській парохії Благовіщення це богослужіння 1 травня минуло по-особливому, адже в такий знаменний час охрестили двох хлопчиків – Матея Літвінчука та Романа Кріля. Це надало всій Службі Божій ще більш піднесеного звучання.
А дуже цікавий епізод, коли отець Іван Липка перед тим, як обійти престіл з одним із малюків, по-батьківськи заспокоїв його: «Не плач, Романе», і той дійсно замовк, викликав усмішку в усіх присутніх.
Благодатною амброзією для всіх нас, українських заробітчан, стали привітання, з якими звернувся парох храму Доброї Звістки падре Мігель.
Особливо приласкало слух його звернення до присутніх по-українськи: «Христос воскрес!» Цими словами ми будемо вітатися ще до Вознесіння, віддаючи шану святу над святами, торжеству з торжеств.
Люба КУЛИНИЧ.