QUO VADIS (КУДИ ПРЯМУЄМО), АБО ВДРУГЕ ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО ОПУБЛІКОВАНОГО: факт і коментар

ФАКТ…

Хмельниччина та інші області залишають Московський Патріархат через антиукраїнську позицію (КАРТА)

Вихід з-під юрисдикції Московського Патріархату та перехід у підпорядкування Київського став набирати все більшої популярності.

Серед конкретних причин свого виходу з УПЦ (МП) віряни називають позицію духовенства, яке заперечує навіть сам факт російської воєнної агресії, антиукраїнську пропаганду у храмах, небажання священиків на місцях молитися за українське військо, за полеглих на Майдані та на Сході України. Очевидно, що таке налаштування кліриків суперечить очікуванням частини парафіян, адже чимало членів цієї конфесії брали участь у протестах, а їхні рідні служать і захищають незалежність України на передовій.

Цілком очікувано, що в УПЦ (МП) лунають голоси про «рейдерські захоплення» парафій, у той час, як в УПЦ (КП) ведуть мову про усвідомлення вірними потреби бути в «Українській Церкві» – обидва дискурси є зрозумілими і пропоновані ними узагальнення часто приховують за собою надзвичайно драматичні перипетії на місцях, гідні прискіпливого аналізу і всебічного розкриття.

Процес переходу громад від УПЦ (МП) триває. Лише протягом останніх кількох місяців ми стали свідками низки подій, які пояснюють причини та підтверджують достовірність інформації щодо переходу:

1. Вийти з-під юрисдикції Московського Патріархату і перейти у підпорядкування Київського. З такою пропозицією виступила частина релігійної громади Церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці, що знаходиться в Коломиї.

2. Розпорядження №277-од про реєстрацію статуту цієї релігійної організації у новій редакції підписав голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна. Того ж дня, у понеділок, місцеві жителі, які покинули УПЦ (МП) і перейшли до УПЦ (КП), увійшли до храму, де провели перше Богослужіння.

3. У селі Зоряне на Віньковеччині, що на Хмельниччині, 16 травня релігійна громада провела збори, на яких було прийнято рішення вийти з підпорядкування УПЦ (МП).

Причиною наведених вище подій послугувало те, що на Сході України з благословення священнослужителів Московського Патріархату воюють бойовики ‘ЛНР’/’ДНР’, а Росія, використовуючи Московський Патріархат, займається пропагандою ідеології «русского мира». В УПЦ (МП) продовжують розробку стратегії і тактики дій з протидії спробам Верховної Ради України обмежити антиукраїнську діяльність вказаної релігійної організації, управління якою здійснюється з країни-агресора.

Більше того, станом на сьогодні, більше 100 громад перейшли з підпорядкування УПЦ (МП) до УПЦ (КП).

0382.ua, 25 червня

ЧАСТИНА ПАРАФІЯН “ОПЕЧАТАНОЇ” КОЛОМИЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ ХОЧЕ ВИЙТИ З МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

Вийти з-під юрисдикції Московського Патріархату і перейти у підпорядкування Київського. З такою пропозицією виступила частина релігійної громади Церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці. З цього приводу на території храму провели збори.

Прихильники переходу створили ініціативну групу, яку очолив коломиянин Микола Реп’ях. Зібрали 117 підписів за таку пропозицію.

Тепер готують звернення та відповідні документи до церковного керівництва і влади. Щоправда, інша частина парафіян з цим категорично не погоджується, збори ці люди називають нелегітимними, а церкву хочуть залишити у Московському Патріархаті, інформують Вікна.

Аби все було офіційно, прихильники переходу обрали голову та секретаря, рішення приймали голосуванням, а результат записували в протокол. Обговорювали пропозицію досить емоційно та довго, адже інша частина цієї релігійної громади категорично проти переходу, збори вважають нелегітимними, а підписи — зібрані неправдиво.

Однак спільної думки дійти не вдалося, кожен залишався при своїх інтересах, спілкування відбувалося на підвищених тонах, люди зривалися на викрики та звинувачення. Голосування голова все ж таки провів. Тепер учасники зборів готують звернення до владики Коломийського І Косівського Юліана з проханням прийняти їх у Київський Патріархат, а ще документи спрямовують до влади, зокрема в область для розгляду в управлінні культури, релігії і національностей.

Нагадаємо, 5 червня під тиском громадськості в Коломиї зачинили і опечатали унікальну пам’ятку дерев’яної архітектури – церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці, яка перебуває в користуванні релігійної громади УПЦ (Московського Патріархату).

Московський Патріархат зазначає, що ситуація з Благовіщенським храмом в Коломиї може спровокувати дзеркальні дії щодо греко-католицьких храмів в інших регіонах України.

На цей час біля Благовіщенської церкви цілодобово чергує поліція.

RISU (Релігійно-інформаційна служба україни), 21 червня 2017

ЧЕРГОВА ГРОМАДА НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ ПОКИНУЛА УПЦ (МП)

Громада села Кинахівці на Тернопільщині перейшла до Київського Патріархату з УПЦ (МП).

Розпорядження №277-од про реєстрацію статуту цієї релігійної організації у новій редакції підписав голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна. Того ж дня, у понеділок, місцеві жителі, які покинули УПЦ (МП) і перейшли до УПЦ КП, увійшли до храму, де провели перше Богослужіння, повідомляє кореспондент РІСУ Володимир Мороз.

Перехід кинаховецької громади тривав з початку 2017 року і поштовхом до нього стали дві крадіжки: у храмі зникли гроші, а винних не знайшли. Тож 23 лютого і 4 березня провели збори і вирішили перейти до Київського патріархату.

«Громада УПЦ с. Кинахівці, на парафіяльних зборах 4 березня прийняла рішення про зміну канонічної і організаційної підлеглості від Московського до Київського Патріархату. При цьому, уповноважені особи, яких обрали на зборах представляти інтереси парафіян в органах державної влади, відразу заявили, що будуть діяти лише у правовому полі. І ось через два з лишком місяці парафіяни таки дочекалась розпорядження голови облдержадміністрації, про внесення змін до статуту релігійної громади, – розповідає активіст громади Валерій Рамський. – Коли ми прийшли, попередній церковний староста навідріз відмовився віддавати ключі від церкви. Але це вірян не зупинило. На радощах, що нарешті можна помолитись рідною українською мовою, вони “знесли” двері, які заважали їм увійти в храм».

На першу службу жителі Кинахівців запросили п’ятьох священників Київського Патріархату на чолі із благочинним із Вишнівця о. Святославом Шевцем.

«Коли ми зайшли до церкви, то попередній настоятель Віталій Гурєв пробував пройти всередину, але чоловіки його не пускали. Він намагався прорватися, послизнувся, впав і тепер розповідає, що його побили, що він ще повернеться і все одно зайде в церкву. Тож ми вирішили чергувати – удень чоловіки й жінки, а вночі – тільки чоловіки. Також найняли приватну охорону. А так усе спокійно, – продовжує місцевий житель. – Поліція була і зі Збаража, і з Тернополя. Вони подивилися документи, пересвідчилися, що все добре, і поїхали».

Як повідомляла РІСУ 6 березня 2017 р., спершу настоятель УПЦ (МП) у Кинахівцях також наймав охоронну фірму з Києва, аби стерегти храм від парафіян.

«Але вони побули два дні і поїхали. Ми, зрештою, й казали, що без документів до храму не зайдемо – зайшли на підставі розпорядження голови облдержадміністрації, – говорить В. Рамський. – Прихильників Московського Патріархату зібралося біля 10, а нас було 30-40. Але я спеціально не рахував».

Більшість парафіян у Кинахівцях – за УПЦ КП. У місцевому референдумі щодо майбутньої конфесійної приналежності у селі взяли участь 143 людей. З них 123 висловилися за перехід, 12 – проти, а двоє написали у бюлетенях «на все воля Божа» і їх голоси визнали недійсними. Безпосередньому входженню вірних УПЦ КП до церкви передувала також рада прихильників обох конфесій, яку провели 5 травня 2017 р. у Вишнівецькій селищній раді. Але там сторони не дійшли до якогось компромісу.

Наступне Богослужіння у сільському храмі кинахівецька громада уже УПЦ КП планує на неділю, 21 травня 2017 року. На жаль, кореспонденту РІСУ не вдалося зв’язатися з секретарем Тернопільської єпархії УПЦ (МП) о. Степаном Баланом, щоб він висловив позицію своєї конфесії щодо подій у Кинахівцях. У березні секретар єпархії зазначав, що: «в Кинахівцях хотіли захопити церкву за такою схемою, як у Котюжинах. Але більшість села стала на захист своєї віри і Божого храму».

RISU, 18 травня 2017

НАБИРАЄ ОБЕРТIВ СКАНДАЛ ДОВКОЛА РЕЄСТРАЦIЇ НОВИХ СТАТУТIВ ГРОМАД МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

Згiдно з вимогами нового податкового законодавства, усi релiгiйнi органiзацiї (як i будь-якi iншi некомерцiйнi органiзацiї) повиннi до кiнця цього року перереєструвати свiй статут, доповнивши його нормою про неприбутковий характер дiяльностi органiзацiї.

Керiвництво ж УПЦ (МП) використало цю ситуацiю на свою користь. Разом з обов’язковими змiнами у статути громад вносять пункти, якi значно урiзають права цих громад. Фактично йдеться про те, щоб заборонити право громад перейти в пiдпорядкування iншого релiгiйного центру разом — iз храмом. Тобто самi парафiяни переходити до iншої конфесiї можуть, а от храм залишається власнiстю УПЦ (МП), пише газета Експрес.

Для з’ясування ситуацiї ми запросили до розмови голову Департаменту у справах релiгiй та нацiональностей Мiнкультури Андрiя Юраша та голову парламентського пiдкомiтету з питань державної полiтики у сферi свободи совiстi та релiгiйних органiзацiй Вiктора Єленського.

— Якi саме змiни до статутiв разом iз податковими керiвництво УПЦ (МП) наполегливо рекомендує ухвалювати мiсцевим церковним громадам?

В. Єленський: — Московський патрiархат просуває реєстрацiю статутiв, за якими громада не має права нiчого робити без письмової згоди керiвника єпархiї. Тобто якщо завтра навiть настоятель храму вирiшить згодитися з волею абсолютної бiльшостi вiрян i перейде разом iз ними в iншу юрисдикцiю чи виїде на iншу парафiю, то громада все одно не зможе користуватися своїм храмом в iншiй церковнiй юрисдикцiї. Адже мiсцевий єпископ УПЦ (МП) письмової згоди на це, звiсно, не дасть.

А. Юраш: — Фактично юридичний вiддiл Української Православної Церкви в єдностi з Московським патрiархатом вирiшив на статутному рiвнi встановити бар’єри, якi не дали б переходам стати масовим процесом i принципово змiнити конфiгурацiю релiгiйних громад. I тому подають на реєстрацiю не просто доповнення, а принципово новi статути, якi мають суперечностi з нашим релiгiйним законодавством.

Скажiмо, у Росiї релiгiйний центр цiлком контролює життя громади, i вона не має легiтимностi як самостiйна у своїх правах органiзацiя. От подiбне Московський патрiархат намагається запровадити в Українi.

В. Єленський: — Як бачимо, позицiя УПЦ (МП): нiяких колективних переходiв разом iз храмом не може бути в принципi! I це тодi як автономнiсть релiгiйних громад є частиною плюралiзму в демократичному суспiльствi й пiдпадає пiд захист статтi 9 Конвенцiї про захист прав людини i основоположних свобод. Людям кажуть: ‘Хочете бути в iншiй юрисдикцiї? Тодi ‘чємодан — вокзал — Кiєвскiй патрiархат’. Храм та iнше майно має бути залишено Московському патрiархату, навiть якщо вiрними йому в селi хоче залишитись 10 — 15 осiб iз кiлькасот воцерковлених.

— А кому юридично належить бiльшiсть храмiв?

В. Єленський: — У тому й рiч, що здебiльшого релiгiйним громадам. Я багато дослiджував в архiвах iсторiю наших церков, тож можу вiдповiдально сказати: в Українi храми будували переважно люди своїм коштом. Так от, усi тi храми, збудованi коштом предкiв нинiшнiх вiрян, i тi, на якi люди нинi жертвують грошi, самi їх мурують, штукатурять, оснащують, розмальовують, УПЦ (МП) хоче навiчно закрiпити за собою.

— Скiльки громад, скажiмо, вiд початку росiйсько-української вiйни змiнило церковну юрисдикцiю або перебуває у процесi змiни?

А. Юраш: — Є приблизно 150 переходiв мiж рiзними конфесiями. Iз них найбiльше — десь 80 — 90 — це вже доконаний чи ще не повнiстю проведений вихiд iз юрисдикцiї УПЦ (МП).

В. Єленський: — Я, наприклад, маю цiлу теку звернень вiд вiрних iз Рiвненської, Тернопiльської, Житомирської областей. Люди скаржаться, що хотiли перейти, але їм це не вдається зробити.

А. Юраш: — Це правда, є проблема з тим, що стаття 8 закону визнає право релiгiйних громад на вiльний вибiр пiдлеглостi або її змiни, але не надає механiзму. Тому на експертнiй радi при нашому департаментi напрацьовано законопроект про змiни до Закону ‘Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї’, який цей механiзм чiтко випише. Низка народних депутатiв вже зареєстрували його за №4128.

В. Єленський: — Власне, я є одним iз його авторiв. Це ясний механiзм для переходу громади в iншу церковну юрисдикцiю, якщо вона того бажає. Вiн уже схвалений профiльним парламентським комiтетом. Маємо надiю, що пiсля повернення парламентарiв до сесiйної зали закон таки ухвалять.

— Яким же буде цей механiзм переходу громади разом iз храмом?

В. Єленський: — Змiни цi дуже простi за формою, але дуже важливi за змiстом. Вказано, що право на вiльну змiну пiдлеглостi громада реалiзує, реєструючи новий статут чи змiни до старого, ухваленi на загальних зборах релiгiйної громади простою бiльшiстю голосiв. Мало того, профiльний комiтет парламенту вирiшив поставити додатковий запобiжник проти голосування на зборах стороннiх людей, яких хтось органiзовано привiз. Правочиннiсть загальних зборiв, якi ухвалюють рiшення про змiну юрисдикцiї, визнаватиме керiвний орган релiгiйної громади (це вже в кого який — парафiяльна рада, членське зiбрання або рада старiйшин, як у протестантiв).

На цьому наголошую особливо, тому що ми вже чуємо спекуляцiї про це з боку Патрiарха Кирила, митрополита Iларiона Алфєєва та iнших. Мовляв, держава вирiшуватиме, чиї голоси на загальних зборах релiгiйної громади рахувати, а чиї — не визнавати. Насправдi ми нарештi дамо релiгiйнiй громадi правовий механiзм самiй визначати своє майбутнє. I не бiльше.

RISU, 15 травня

НА СУМЩИНІ ГРОМАДА СЕЛИЩА ВИРІШИЛА ПРИЄДНАТИСЯ ДО КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

У селищі Великі Бубни на околиці м. Ромни жителі зібрали підписи про перехід громади з УПЦ (МП)  до УПЦ Київського Патріархату.

При єпархіальному управлінні Сумської єпархії УПЦ КП створена комісія на чолі з секретарем єпархії щодо прийняття храму та будинку священика.

У найближчий час буде проведено Богослужіння.

У віруючих є бажання завершити будівництво свого храму цього року.

RISU, 16 березня

МИ ПЕРЕЙШЛИ ДО КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ ЧЕРЕЗ АНТИУКРАЇНСЬКУ ПОЗИЦІЮ БАГАТЬОХ СВЯЩЕНИКІВ УПЦ (МП) – ПРОТОІЄРЕЙ СЕРГІЙ ДМИТРІЄВ

У ці дні благодійний фонд «Eleos-Україна» за підтримки Комісії з питань соціального служіння Всеукраїнської ради церков готує різдвяні подарунки для дітей-сиріт та діток із багатодітних родин на сході України. Процесом збору і транспортуванням вантажу опікується виконавчий секретар комісії, протоієрей УПЦ Київського патріархату Сергій Дмитрієв. Ім’я цього священнослужителя стало відомим широкому загалу влітку 2014 року, коли отець Сергій заявив про вихід з УПЦ Московського патріархату і перехід під юрисдикцію Київського патріархату. Пізніше він служив капеланом у 30-й бригаді Збройних сил України, а нині опікується питаннями соціального служіння церкви. В інтерв’ю для Радіо Свобода отець Сергій розповідає про свою місію і про те, які завдання ставить перед собою УПЦ КП.

– Влітку 2014 року наша парафія Святої великомучениці Варвари у місті Херсон заявила про перехід під юрисдикцію УПЦ Київського патріархату. Я і тоді казав, і зараз повторюю: це було нашим спільним рішенням, ми вирішили об’єднатися з УПЦ Київського патріархату через антиукраїнську позицію багатьох ієрархів і священиків УПЦ (Московського патріархату).

Просто, коли ми спостерігали взимку 2013-2014 років за перебігом подій під час Революції гідності, то збагнули: люди можуть змінювати ситуацію самі. Це рішення нашої громади, наш спільний крок – об’єднатися з нашими братами з Київського патріархату, незважаючи на перепони з боку адміністрації Московської патріархії.

Ми побачили, що УПЦ (Московського патріархату) не є вільною в ухваленні певних рішень і не може чітко визначитися зі своєю позицією по важливих питаннях, які турбують церковну громаду і мене як священнослужителя, які я би хотів почути від моїх ієрархів.

– У чому Ви бачите свою душпастирську місію?

– Для мене нема сумнівів, що наразі моя місія полягає у служінні Христу через служіння Україні та її народові. Україна – це держава, яка перебуває у стані війни, війни проти Росії.

Як би цю війну не називати, її сутність від того не зміниться: керівництво Росії, маючи підтримку російського православ’я і більшості пересічних росіян, поставило за мету – підкорити Україну.

Я – священик, і завдання церкви, завдання священнослужителів – це молитовна підтримка захисників України, матеріальна підтримка їхніх родин. Не менш важливо – повертати бійців у мирне життя і формувати, сказати б, «безбар’єрний простір» для людей з особливими потребами.

– Що для Вас означає – «війна», «військова агресія»?

– Я народився у Росії, виростав у військовому містечку в Мурманську. Фактично я до 1993 року прожив у Російській Федерації. Серед моїх друзів дитинства – учасники чеченської кампанії, вони розповідали речі, про які у Росії не говорять вголос. Молитовну та і психологічну підтримку цим хлопцям надавали тоді священики. Не «керманичі РПЦ» і не «бізнесмени від церкви», а звичайні священики, яким боліло.

Тож коли почалась російська агресія, чи то військова кампанія проти України, я вирішив допомагати українським військовим. В якийсь момент, спілкуючись з бійцями на передовій, збагнув, що можу бути їхнім капеланом.

– Чи правда, що на передовій немає атеїстів?

– Так. Вперше потрапивши у «сіру зону», а звідти (так сталось) на лінію розмежування. Я познайомився з чудовими людьми, справжніми воїнами, оборонцями України. У мирному житті вони не ходили до церкви, хіба що на християнські свята; вони жодного уявлення не мали, як спілкуватися із священиками. Але всі вони були відкриті до такого спілкування.

Я вже розповідав журналістам: на передовій аж так гостро не стоїть питання, до якої конфесії належить священик, ми проводили спільні молитви з греко-католиками, протестантськими пасторами. Власне, на Донбасі ми, священики, почали стирати міжконфесійні бар’єри. Навіть бійців, які називали себе атеїстами, ми запрошували побути з нами, щоб хлопці не почувалися самотньо.

– Чи відбувається на цьому тлі оновлення українського православ’я?

– Мені здається, що так, УПЦ Київського патріархату переживає оновлення, і це цілком закономірно, оскільки оновлюється українське суспільство.

І проблеми у церкви є, як і в українській спільноті, адже церква представляє цю спільноту. Для мене церква – не патріархи, єпископи, священики, а всі ті люди, які себе відносять до УПЦ.

– А у чому Ви бачите проблеми українського суспільства і церкви?

– Давайте я скажу про те, з чим стикаюсь у своїй діяльності. Я бачу, що люди (включно із священнослужителями) глибоко не знають українських православних традицій і мислять стереотипами, не володіють знаннями про українську культуру та історію християнства на українських землях. До того ж, людям бракує інформації про те, що таке церква, для чого церква потрібна тощо. Тож іноді, заходячи служити до храму, я себе порівнюю з християнами-місіонерами, які несуть Христове вчення у маси. Думаю, що церква повинна іти «у ногу» із суспільством, ба навіть його випереджати у розвитку.

– Чим особисто для Вас є соціальне служіння?

– Соціальне служіння є вкрай важливою складовою у діяльності УПЦ КП. Ми виробили сучасний підхід, дієві механізми для надання, я би так сказав, соціальних послуг тим, хто цих послуг потребує. Водночас зазначу, що соціальне служіння для представника нашої церкви – як і капеланство – справа добровільна. Ми жодним чином не замінюємо державні соціальні служби. Ми виступаємо партнерами держави. Тобто, десь спрацьовує соціальна служба держави, а в якихось випадках соціальна служба церкви надає свої послуги.

Якщо наводити приклади, то це, по-перше, збір і передача гуманітарної допомоги на Донбас: ми через держслужбу, через свої парафії на сході дізнаємось про потреби місцевих жителів і бійців Збройних сил та Національної гвардії України.

По-друге, ми допомагаємо матеріально родинам загиблих українських військових, підтримуємо поранених та їхні сім’ї.

Звісно, уже традиційно церква допомагає дітям-сиротам та інвалідам, інтернатам для літніх людей, українцям, які живуть з ВІЛ/СНІД тощо (акція «безпечна кров»)…

RISU, 9 січня 2017

…І КОМЕНТАР

Звичайно, тему, якої ми торкнулися спершу в статті під назвою «У Мадриді створено релігійно-культурну асоціацію імені Блаженнішого Володимира» та коментарях-запитаннях до неї від 14 червня, а згодом у публікації Василя Квасновського «Право мати право» від 1 липня, продовжують хвилювати українських заробітчан Мадрида та його околиць. У соціальних мережах не вщухають пристрасті, позначені, здебільшого, знаком «мінус». На жаль, декотрі учасники дискусії забули такі слова, як толерантність і коректність, виваженість і порядність, добродушність і правдивість і т.п. Натомість виливають купу нечистот на своїх візаві.

З цієї оказії мені б хотілося знову задати кілька запитань, на які хотілося б почути конкретні відповіді, а не обтічної форми конструкції, чи завуальовані та далекі від істини свідчення.

1. Чому ініціатори релігійно–культурної асоціації імені Блаженнішого Володимира, проголошуючи свої благі наміри будувати новий храм під егідою Константинопольського патріархату, мають усе ж намір просити клопотатися про виділення землі під будівництво митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Української православної церкви (така офіційна назва, проте цю церкву знають з додатком – Московського патріархату) Олександра (Драбинка)? Чи не тому, що теперішній безпосередній керівник, себто архієрей, протодиякона Ігоря Кметика митрополит Полікарп (очільник Грецької православної церкви на теренах Іспанії та Португалії) дав чітко зрозуміти, що він проти будівництва нового храму?

2. Чи наведені вище факти про перехід парохій УПЦ МП в лоно УПЦ КП й кілька інтерв’ю з цього приводу не свідчать про антиукраїнську суть якщо не всієї церкви, то її ієрархії?

3. Чи може особа, яка вважає себе високодуховною (?), більше того: дружиною священнослужителя, виливати в соціальних мережах стільки бруду, оперувати такими, м’яко кажучи, негарними словами чи виразами, на адресу тих, хто висловлює інші думки? Чи вельмишановна пані (їмость, матушка) Світлана Кметик озвучує свої власні думки, чи користується консультаціями свого чоловіка протодиякона Ігоря? Чи можуть вони, наповнені такою злобою до оточуючих, взагалі вести розмови про будівництво Божого дому? Чи личить сімейству Кметиків брати на себе сміливість озвучувати наступні думки: «…Нехай люди і дальше ходять до продажних отців, несуть їм гроші в кишеню і слухають брехню, яку вони їм так гарно кладуть у вуха», «Ви не даєте людям ні жити, ні працювати (звертання до Петра Варцаби – примітка Любомира Калинця). Ви ще не дали жодної копійки, а скільки бруду налили. Українці привикли всіх засуджувати і очорнювати, шукати невідомі вигоди», «Бог нагородив його талантом письма (це на мою адресу – примітка Л.К.), а він за гроші зробить все, навіть рідну маму може продати…» Чи не порушує це загальновідому істину: не суди і не будеш судимим?

4. Чи не мають під собою ґрунту розмови про рукоположення протодиякона Ігоря Кметика в священийчий сан? Якщо так, то коли, де і ким він буде висвячений? Якщо своїм співбратом по навчанню в Київській духовній академії і семінарії УПЦ МП митрополитом Олександром (Драбинком), то чи це не поглибить суперечності в українському заробітчанському середовищі іспанської столиці? І чи майбутній храм, яким так опікується родина Кметиків не готується під парохію для майбутнього душпастиря?

5. Чи дозволить мені як «темній людині» шановна богослов пані Світлана вибачитись перед нею за ту неточність, яку допустив попереднього разу, коли «зморозив» таку дурницю, що буцімто Константинопольський патріархат є структурною ланкою УПЦ Київського патріархату? Чи можна це трактувати як деяку неточність з моєї сторони (про що зізнався відверто отцю Тарасові Петруняку з Малаги)? Чи не малося на увазі, що біля витоків Константинопольського патріархату в Іспанії стояли священики УПЦ КП отці Богдан Матвіїв і Костянтин Трачук? І яким чином до них потрапив клірик цілком іншої церкви, якою є УПЦ МП, протодиякон Ігор Кметик?

Що ж, шановні читачі, для цього разу вистачить як запитань, так інформації в цілому. Раджу вам над усім цим гарненько помізкувати. І надіятимемось, що невдовзі ми знову представимо на ваш розгляд нову порцію інформації і про попереднього Предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана), іменем якого назвали асоціацію в Мадриді її ініціатори, і митрополита Олександра (Драбинка), причетного до іспанських справ. Чекайте.

Факти відслідковує і коментує Любомир КАЛИНЕЦЬ.