Недільною Службою Божою 19 вересня 2010 року ознаменувався початок нового церковного року в українській греко-католицькій капеланії (парохії) Благовіщення іспанської столиці. Оскільки празник Симеона Стовпника, який розпочинає відлік (14 вересня), припадав на будній день, то, відповідно, Богослуження перенесли на неділю. Такою є специфіка життєдіяльності чи не всіх храмів за кордоном, до яких вчащають українські заробітчани.
Окрім старту церковного року цей недільний день виявився особливим для мадридських парафіян. Ще б пак, адже після відправи пролунав перший дзвоник для учнів недільної релігійної школи, яка ось уже кілька років успішно діє при парафії. До того ж гостем вірян став Президент Світового Конгресу Українців Євген Чолій. Наприкінці його перебування в парохії, фактично коли пан Євген вже покидав храм, мені «на ходу» вдалося взяти у нього коротеньке інтерв’ю. Але це стало, так би мовити, завершальним акордом, якому передували інші події, під час яких я мав нагоду поставити Президентові СКУ кілька запитань. Зрештою, про все за порядком.
Після Богослуження, під час якого високий гість натхненно молився разом з усіма присутніми, в актовому парафіяльному залі відбулася його зустріч з представниками чисельної української громади. Здійснюючи візитацію українських громад Європи, очільник СКУ перед приїздом до Мадрида побував у Греції й Італії. Отож не спроста на початку свого виступу згадав про перемовини у Римі з Апостольським візитатором для українців греко-католиків Італії та Іспанії владикою Діонізієм Ляховичем.
– Наприкінці нашої розмови, – ділився враженнями пан Євген , – владика поцікавився чи буду присутнім на недільній Літургії. Я відповів, що обов’язково, але в … Мадриді. І тоді він заявив, що на мене чекає надзвичайне Богослуження, на якому буде дуже багато людей, яке супроводжуватиме чудовий спів і неймовірна молитовна атмосфера. В достовірності слів єпископа маю добру нагоду переконатися. Мої враження важко передати словами. Зворушений до глибини душі. Повірте: можу порівнювати, адже виріс у священичій родині.
Своє спілкування з громадою Президент СКУ побудував з двох частин. У першій поінформував про діяльність очолюваної ним організації упродовж останнього року. А в другій відповів на численні запитання, що хвилюють заробітчанський загал.
Першим після інформативного блоку взяв слово член «Української громади Іспанії за права, честь і гідність українців» художник Олег Соломченко, котрий висловив величезне занепокоєння ситуацією в Україні з приводу неблаговидних діянь нової влади, очолюваної президентом Януковичем. Доволі розлогий його виступ завершився запитанням, а що ж робити далі…
– Чи їхати додому, брати вила й ґралі та йти під Верховну Раду? – поцікавився заробітчанин у пана Євгена.
– До таких екстремальних заходів я б не радив вдаватися, – наголосив доповідач. – Варто вжити всіх доступних толерантних методів впливу на нинішню владу. Скажімо, ми: ті, що живемо та працюємо за кордоном, повинні «тиснути» на уряди тих країн, де перебуваємо. Доносити до них достовірну інформацію про неблаговидні діяння українського керівництва. І, таким чином, викликати адекватну реакцію та спричиняти тиск міжнародної громадськості на тамтешніх владоможців. Це – доволі ефективний метод, адже теперішні правителі не можуть на нього не реагувати, розуміючи на які санкції можуть наразитися.
Серед багатьох питань, що пролунали від присутніх, були й моїх два. Розпочав же з найзлободеннішого.
– Не побоюся висловити таку точку зору. Чимало нинішніх проблем пов’язані з розрізненістю дій так званих демократичних сил, які позиціонують себе з опозицією. Чому вживаю вислів «так звані»? Та тому, що сумнівною є, як на мене, приналежність багатьох партій до цього табору. Все це нагадує відому байку про лебедя, рака та щуку. Всі тягнуть у свою сторону. Вже програні минулі президентські вибори. На носі виборча кампанія, кульмінація якої припаде на 31 жовтня, і є всі підстави вважати, що й тут не уникнути поразки.
Біда ще й у тому, що ніхто не спроможний посадити бодай не всіх, а більшість «демократів», за стіл переговорів. Чи очолювана вами організація не може виступити ініціатором такого заходу? Зібрати всіх, а хто не підтримає об’єднання на ділі, заявити про це на всю Україну, аби народ не «розпорошувався» і знав, кому варто віддавати голоси.
-Ні, зробити цього не можемо, на жаль, з кількох причин. Нам і так закидають, що ми з-за кордону нав’язуємо багато речей. Як і те, що граємо під дудку керівництва США, Великобританії, Німеччини та інших. Тому, як на мене, ініціатива повинна йти зі середини, тобто з України. Ми ж готові сісти за стіл переговорів і долучитися до дискусій. Як рівно ж сприяти виробленню спільної стратегії й тактики дій. Проте, знову ж, на превеликий жаль, не видно таких, хто б узявся за цю вкрай потрібну справу.
– Вже віддавна на адресу нас, заробітчан, лунають в Україні різноманітні звинувачення, нам чіпляють всілякі «ярлики». Розпочав ще сумнозвісний президент Кучма, коли запевняв, що на заробітки подався всякий непотріб: жінки легкої поведінки та наркомани. Потім нас звинувачували у тому, що ціни на нерухомість досягли космічних висот. А ось буквально в липні прем’єр-міністр Азаров буцімто дуже пожалів заробітчанську братію, пообіцявши подбати, аби ми не були наймитами на чужині. Особисто я таким себе ніколи не вважав і не вважаю, отримавши дозвіл на проживання та працю в Іспанії. А ось чи вдома отримував би таку ж зарплатню, як тут, то це ще – вилами по воді писано. І чи не горбатяться на «доброго дядечка»-олігарха наші земляки в Україні?..
З цього приводу запитання до вас, пане Євгене. Чи намагається СКУ розвінчувати негативні думки про нас, трудових мігрантів?
– Звичайно. Ще мій попередник Аскольд Лозинський рішуче виступив проти висловлювань Леоніда Кучми. Зрештою, тодішній український президент змушений був спростовувати свою позицію. І надалі ми непохитно дотримуємося думки про дуже високе реноме наших трудових мігрантів у всіх без винятку країнах, де вони перебувають на заробітках. Повірте, що не співаю похвальні оди. Це – доконаний факт. І ви про це самі добре знаєте…
Висловлюючи свої побажання парафіянам наприкінці зустрічі, Президент СКУ порадив усім і надалі триматися близько Церкви.
– І так, як Господь Бог вислухав наші молитви в 1991 році й дав нам можливість відновити свою державність, – наголосив пан Чолій, – якщо і далі будемо щиро молитись, то Всевишній обов’язково подолає ту політичну й економічну кризу, яку ми зараз переживаємо…
Власне, остання теза і викликала наступне моє запитання у той час, коли поважний гість покидав українську парохію.
– Церква в імміграції для багатьох наших заробітчан стала матір’ю. Чи підтримуєте ви цю думку?
– Думаю, що Церква відіграє дуже важливу роль. Як і вважаю, що Церква мусить і дальше її відігравати для добра українських громад.
– Ви сказали, що походите зі священичої родини.
– Мій дідо був священиком, як і три мої правуйки. А також мій одинокий молодший брат є священиком.
– Ви народжені в Канаді?
– Так. У місті Монреалі. Дитинство, юнацькі роки – все свідоме життя проходили там. Окрім моїх поїздок по різних країнах.
Любомир КАЛИНЕЦЬ.
Підготовлено: Мадрид, вересень 2010 року.
Оновлено: квітень 2012 року.