Упродовж двох вересневих днів 2010 року єпископ Саскатунський Браєн Байда з Канади перебував з робочим візитом у Мадриді. Після завершення роботи Синоду Єпископів, що тривав з 2-го по 9-е вересня цього року у Львові, виконуючи доручення Глави УГКЦ Блаженнішого кардинала Любомира Гузара, його преосвященство навідався до іспанської столиці. Взяв він участь і в святкуванні 10-річчя української парохії Благовіщення в Мадриді. Ось якраз саме тут і випала мені нагода поспілкуватися з одним із наймолодших наших єпископів. Розмова, хоч і була короткочасною з огляду на дуже щільний графік перебування владики, але напрочуд цікавою та змістовною. Але спершу…
Коротка біографічна довідка
Народився владика Браєн 21 серпня 1961 року в місті Саскатуні (провінція Саскачеван, Канада) в родині вихідців з України.
31 липня 1983 р. склав перші чернечі обіти в монастирі Чину Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), а 13 вересня 1986-го – вічні обіти. У 1983-1987 роках навчався у Колегії св. Михаїла, після чого став магістром богослов’я. 30 травня 1987 р. прийняв священичі свячення.
У 1987-1990 рр. був духівником у Колегії св. Володимира у Робліні й одночасно відвідував курси з педагогіки при університеті Манітоби у Вінніпезі, де в 1991 р. отримав ступінь бакалавра. Своє навчання продовжив в Інституті ім. Митрополита А. Шептицького в Оттаві, ставши бакалавром східних студій. 1990 року призначений соцієм і професором у Колегії св. Володимира, а потім і директором. 1994-1997 рр. – настоятель і директор Дому Спасителя у Торонто, де підготовляв кандидатів до чернечого життя.
1997-1999 роки – сотрудник у парафії св. Петра і Павла в Саскатуні. У 1999 р. був настоятелем дому для бідних і опущених людей. У 2000-2002 рр. – сотрудник у парафії Матері Божої Неустанної Помочі в Йорктоні. Там же таки з 2002 року – ігумен і парох.
Про нього кажуть, що він є ревним і відданим душпастирем, добрим проповідником, легко спілкується як з молоддю, так і зі старшими, як з багатими, так і з бідними.
2 травня 2008 р. у Ватикані було повідомлено про його призначення єпархом Саскатунським. Єпископська хіротонія (висвячення) відбулася 27 червня 2008 р. у катедральному соборі святого Юрія в Саскатуні.
– Зізнаюся відверто, владико, коли вперше побачив вашу міцну статуру, почув прізвище та звучний голос, відразу ж пригадав організатора українського козацтва, якого називають гетьманом і якому приписують заснування Запорізької січі, князя Дмитра Байду-Вишневецького. Це про нього співається у відомій думі, в якій є такі слова: «В Царграді на риночку, ой п’є Байда мед-горілочку…» І хоч його постать оповита більше легендами, аніж достовірними фактами, та все ж з пам’яті народної його не викреслити.
З цієї оказії перше запитання. Звідкіля у вас таке прізвище? І якими вітрами занесло ваших прародичів до Канади?
– Що я знаю? То був колись повіт Городенка на Станіславівщині, а зараз Івано-Франківська область. А ось чи повіт змінили – не знаю. Але там є маленьке містечко, яке називається Жабокруки, з наголосом на «бо». То є близько до Обертина. Я відвідав його перший раз у 1990 році. І ми знайшли пам’ятники на цвинтарі, понищені часом. Півтора року пізніше ми поставили пам’ятник триметрової висоти, віддавши, у такий спосіб, данину шани всім членам роду Байдів, які померли і поховані як в Україні, так і в Канаді.
Саме відтоді мені відомо, що чотири брати приїхали до Канади, менше-більше через чотири роки один за одним, починаючи з 1899 року.
Між іншим, цього року ми мали наш родинний з’їзд, в якому брало участь 280 осіб. Це відбувалося в Саскачевані, близько від Саскатуну. Ми мали банкет, спілкувалися і так далі. Це все дуже гарно було.
– А тепер дозвольте поцікавитися, що привело вас до Мадрида?
– На Синоді єпископів Блаженніший Любомир Гузар сказав, що хотів би, аби я поїхав до Мадрида з метою полагодження питань, пов’язних з підготовкою світового з’їзду католицької молоді, який призначений на серпень наступного року. Оскільки працюю в комісії з питань молоді, де є заступником владики Ярослава Приріза, тому мені й випала честь представляти нашу Церкву від імені Синоду.
Зрештою, з такою ж місією вперше побував тут торік у грудні. Протягом чотирьох днів зустрічався в церкві Buen Suceso (Матері Божої Доброї Звістки – примітка автора) зі священиками: отцем Мігелем Хімено Гомесом, отцем Іваном Липкою. А потім у липні вже цього року ще раз відвідав іспанську столицю з моїм помічником з єпархії Лорі Фрізеном і представником Едмонтонської єпархії Майклом Ведоком. З України ж прибув отець Ярослав Пиндюк. Тоді вдалося вирішити немало організаційних питань. Ми також побували у Барселоні, де стали свідками відзначення дня дієцезії (єпархії – прим. авт.).
– Вчора, 13 вересня, крім виконання головного завдання ви ще й гостювали в українській греко-католицькій парохії Благовіщення, яка цьогоріч відзначає десятилітній ювілей свого офіційного заснування. З цієї нагоди взяли участь у Божественній Літургії, яку очолював архиєпископ Мадрида кардинал Антоніо Марія Роуко Варела. Які враження винесли?
– Було дуже приємно перебувати в цій парафії, співслужити з одним із ієрархів Іспанської Церкви в день, коли святкували в латинському обряді Івана Золотоустого. Рівно ж як і надзвичайно радісно відзначити наших українських парафіян, що так чисельно зібралися тут, незважаючи на будній день і доволі пізній час. Здебільшого це – середнього і молодшого віку люди, що особливо відрадно. Це зайвий раз підтверджує думку, що Церква стала матір’ю для багатьох-багатьох наших вірних, що покинули рідні краї в пошуках хліба насущного. Але які не забувають і про хліб духовний.
Приємно, що мені вдалося навіть повечеряти з кардиналом. Учора ж він і запросив мене до архикатедрального храму Пречистої Діви Марії Альмудени на Святу Літургію, яку відправив нині з нагоди початку як церковного року, так і підготовки до всесвітнього зібрання католицької молоді.
– Варто додати, що за словами завідателя місцевої української греко-католицької капеланії отця Івана Липки, ви, владико, стали першим нашим ієрархом, котрий удостоївся високої честі служити в головній іспанській катедрі.
А тепер пропоную відволіктися від Іспанії. Одним з основних питань, що обговорювалось на Синоді, була проблема міграції. Ви – єпископ у Канаді. Бачите і знаєте людей, котрі прибули давніше й які приїжджають зараз. Кажуть, що існують проблеми між старою і новою еміграцією. Які ваші думки з цього приводу?
– Ви знаєте: кожна хвиля еміграції має свої особливості. Є також різні причини чому так сталося: і економічні, і політичні або ще якісь інші. Тому не дуже легко дістати конкретну відповідь. Може дещо пізніше стане ясніше.
– Прочитав у вашій біографії, що ви в 1999 році були настоятелем дому для бідних і опущених людей.
– Цей дім знаходиться в центрі міста та призначений для найбідніших людей, якими я опікувався. Ми намагалися проповідувати Євангелію для тих бідних. Бог, напевно, хотів, щоб ми були поміж ними. Не тільки відвідати бодай один день на тиждень, але жити там, перебуваючи з тими людьми. Ми намагалися допомагати їм. А вони, можливо, через Ісуса Христа помагали нам.
– А чи серед тих людей були представники нової хвилі? Чи знаєте таких, хто опускається до бомжування, випиває? Бо тут, в Іспанії серед нашого брата-заробітчанина такі трапляються, хоч і зрідка. Вони не йдуть до церкви, натомість пиячать, вживають наркотики. Чи ви таких стрічали серед тих, хто приїхав до країни кленового листа нещодавно?
– Тяжко сказати. Мабуть, і є одиниці, але я їх не зустрічав. Хоча, серед усіх хвиль еміграції були різні люди. Тому про це обов’язково треба подумати. Мабуть, неважко буде знайти інформацію про таких людей, щоб не випускати їх з поля зору і старатися чимось допомогти.
– Владико, про українців як в Іспанії, так і в Канаді, склалася, загалом, позитивна думка. Вона не змінюється навіть після приїзду наших земляків і нині. Думаю, що не від доброго життя покидають наші земляки рідні терени. Чи є надія, що колись цей процес бодай пригальмується?
– Завжди маємо надіятися. Завжди надіємося, що Бог з нами. Ми дуже побожні люди. І просимо Всевишнього, щоб він помагав нам. І це є наша надія.
Любомир КАЛИНЕЦЬ.
Підготовлено до друку: вересень 2010 року.
Оновлено: червень 2012 року.