Хто сказав, що двічі в одну річку не ввійти? Приклад останнього призначення нового «старого» Надзвичайного і Повноважного Посла в Королівстві Іспанія та у Князівстві Андорра доводить зворотнє. Справа в тому, що Анатолій Щерба, який обіймав цю посаду в 2006-2012 роках, торік знову приступив до виконання своїх обов’язків в Іспанії.
Хоча, якщо бути скрупульозним до кінця, то давня філософська істина про ріку все ж таки правомірна, оскільки часи, під час яких Анатолій Анатолійович був послом, якщо не кардинально, то багато в чому змінилися. Міжнародна ситуація далеко не ідентична тій, яка була тоді. Україна потерпає від нападів агресивної путінської Росії. В самій Іспанії після тривалої політичної кризи, пов’язаної з проблемою формування нового уряду за підсумками загальнонаціональних виборів, врешті-решт було змінено традиційну «двопартійну» систему.
А ось що не змінилось – так це приміщення нашої дипломатичної установи в Мадриді, де А.Щерба працював раніше. І надалі вона розташована за тією ж знайомою адресою: Ronda de la Abubilla,52, що в районі Конде де Орґаз, неподалік від станції метро «Есперанса». Словом, як мовиться, повернення на «круги своя»…
З нашого досьє.
Анатолій Анатолійович Щерба народився в 1962 році в с.Войтове Згурівського району Київської області.
У 1985 році закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету ім.Тараса Шевченка.
Дипломатичну службу розпочав у 1992 році, працював на різних посадах в Управлінні контролю над озброєннями та роззброєння Міністерства закордонних справ України (1995-1997 рр. – на посаді начальника Управління).
1997-2000 – заступник постійного представника України при міжнародних організаціях у Відні (Австрія); 2001-2006 – начальник Управління контролю над озброєннями та військово-технічного співробітництва МЗС України; 2006-2012 – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Іспанія та у Князівстві Андорра (з резиденцією в Мадриді); 2012-2014 – директор Другого територіального департаменту (країни Західної Європи та Америки) МЗС України; 2014-2016 – директор Департаменту Америки.
Посади у міжнародних організаціях: 1997-2000 – представник України у Спільній консультативній групі за Договором про звичайні збройні сили в Європі; Консультативній комісії з Договору про відкрите небо і Форумі ОБСЄ з питань співробітництва в галузі безпеки; 2001-2005 – представник України у Спільній комісії з виконання та інспекцій Договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО-1); 2004 – червень 2007 року – член Колегії Комісії ООН з моніторингу, верифікації та інспекцій в Іраку (UNMOVIC); 2006-2012 – представник України при Всесвітній туристичній організації (ЮНВТО).
11 березня 2016 року призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України в Королівстві Іспанія. 8 вересня цього ж року вручив вірчі грамоти Королю Філіпу VI.
Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла (з 2009 року).
Крім української, володіє також іспанською та англійською мовами. Одружений, має двох синів і дочку.
Звісно, про можливе інтерв’ю з послом домовлявся завчасу, адже його робочий графік розписано по годинах. Зрештою, як і мій, оскільки офіційно працюю далеко не на журналістському поприщі. Проте без будь-яких зволіканьотримав запрошення в нашу дипломатичну установу на останній день січня. І, як виявилося, потрапив майже з корабля на бал. Адже днем раніше було відзначено 25 річницю встановлення дипломатичних відносин між Україною й Іспанією. Власне, з цього моменту і розпочалася наша бесіда з паном Анатолієм.
– Як можете оцінити ситуацію, що скалалася в сфері двосторонніх відносин поміж нашими країнами на нинішній день? Можливо, назвете деякі важливі події, які відбулися, в тому числі у часи вашої першої каденції. Що вдалося зробити і над чим ще потрібно працювати?
– Безперечно, 25 років – важлива подія в контексті розвитку двосторонніх відносин між Україною та Іспанією. Але, як ви розуміє, це – доволі скромний період історії. Тим не менше, він дає підстави для того, щоб сформулювати коротко, чого досягнуто і що нам хотілося б ще зробити. Передусім – це рух нашої країни в напрямку єврінтеграції і його підтримка Іспанією.
По-перше, хотілося б відзначити, що Іспанія беззастережно підтримує територіальну цілісність і суверенітет нашої держави. З цього приводу, буквально на минулому тижні під час щорічного прийняття для представників дипломатичного корпусу Король Іспанії в своїй промові згадав про те, що в східному вимірі не вирішено таку дуже важливу проблему, як відновлення територіальної цілісності України. Між іншим, підтримку іспанської сторони ми отримуємо від початку російської агресії. Тобто для іспанців не виникає питання щодо приналежності ані Криму, ані будь-якої іншої частини української території до нашої держави. І за це ми їм дуже вдячні.
Якщо говорити в більш широкому контексті, тобто починаючи з 1992 року, коли встановлено дипломатичні відносини, то я б згадав такі важливі події як, наприклад, підписання в 2007 році Меморандуму про співробітництво між двома Міністерствами закордонних справ з метою наближення України до Європейського Союзу. Крім цього, еволюціонувала позиція цієї країни в плані отримання нами безвізового режиму. Сьогодні Іспанія належить до тих країн, які не лише підтримують, але й активно працюють для досягнення даної мети.
Думаю, що для першого запитання достатньо, адже в нього можна включити й інші аспекти, про які, сподіваюся, ще піде мова. Єдине, що б хотілося додати, зробивши більший акцент: учора опубліковані комюніке іспанського уряду та заява Міністерства закордонних справ України. В обох документах дається висока оцінка розвитку двосторонніх відносин, а також ролі української громади в Іспанії. Вказано, що вона робить багато і для взаєморозуміння між двома країнами, і для взаємоповаги між нашими народами. А це сприяє тому, щоб Україна дійсно рухалася в напрямку інтеграції з європейськими структурами.
– Не будемо торкатися всіх сфер двосторонніх відносин. Мене цікавить, в міру можливого, практична допомога Іспанії в нашій проблемі з війною на сході. Знаю, що чимало наших асоціацій напряму співпрацюють з іспанцями. Зокрема, асоціація «ConUcrania» («З Україною») налагодила тісний контакт з деякими місцевими структурами, які сприяють в отриманні автомобілів, тепловізорів, безпілотників і т.п.
– Хотів би також відзначити роль наших громадських організацій. В тому, що зроблено,– в основному їхня заслуга. Не можу сказати, що їх дуже багато, але точно не одна й не дві. Тож навіть не намагатимусь їх перелічувати.
З іншого боку, якщо іде мова про іспанську допомогу на урядовому рівні, то, як на мене, ми могли б мати більше взаємодії. Сподіваюся, що так і буде, принаймні по лінії військово-технічного співробітництва. Певні теми, до речі, вже згадувалися, як, наприклад, у нещодавньому виступі нового міністра оборони Марії Долорес де Коспедаль. Під час слухань у Конгресі вона згадала про співпрацю з Україною в питаннях боротьби з кібератаками. З цього приводу багато іспанців уже зверталися до мене з проханням надати більш конкретну інформацію. Але це, зрозуміло, робота, яка ще триває. Сподіваюся, що контакти в цьому напрямку будуть розвиватися і надалі, в тому числі й у рамках співробітництва України з НАТО. А Іспанія, як один з наших найважливіших партнерів в цій організації, докладе більше зусиль для того, щоб сприяти в посиленні та підвищенні ефективності українських оборонних структур.
– Анатолію Анатолійовичу, згадуючи про вашу нещодавню зустріч з вірянами української парохії Благовіщення, що на Арґуелєсі в Мадриді, де ви торкалися економічних взаємовідносин між двома нашими країнами, прошу дещо деталізувати і в цій площині. На якому рівні, як на вашу точку зору, знаходиться економічне партнерство? Чи іспанські структури зацікавлені в тісній співпраці з Україною і чи роблять для цього конкретні кроки? І як реагують на це в нас, адже доводиться чути, що наші закони та порядки відлякують іноземного інвестора.
– Що стосується двостороннього торговельно-економічного співробітництва, то я б розділив це питання на дві складові. Якщо ідеться про взаємну торгівлю, то Іспанія, безумовно, є одним з найголовніших наших партнерів в ЄС. Наведу хоча б такий приклад: країна хамонів є основним імпортером в Європі українських зернових, в основному це – фуражні культури.
– Дозвольте навести одну історичну паралель, яка лише підтвердить вашу думку. Зернові Іспанія завозить з України віддавна. Власне, до початків XIX cт. відносяться перші згадки про налагодження контактів між Іспанією та Північним Причорномор’ям. Скажімо, про важливість для країни Дон Кіхота чорноморської торгівлі свідчить бодай той факт, що інформація про створення безмитної зони в Одесі була опублікована в офіційному виданні іспанського уряду «Gaceta de Madrid» від 24 липня 1817 р. Натомість рішення про створення іспанського королівського консульства в Південній Пальмірі було прийняте в 1802 р., а першим консулом призначено Луїса дель Кастільйо.
Проте українське збіжжя на території Іспанії вперше з’явилося ще до створення консульства в Одесі. У 1782 р. за посередництвом Ігнація Антуана у Барселону прибув вантаж зерна з Херсона, що засвідчено відповідними документами, які зберігаються в муніципальному архіві цього міста. Даний вантаж, – 16500 фанег (або 915 750 літрів) було перевезено двома кораблями, що належали одній каталонській торгівельній компанії. У 1803 р. сам Антуан розповідав, що за його ініціативи до Барселони доправили 24 кораблі з зерном.
– Дуже цікаві факти наводите, але продовжимо. Іспанський ринок є важливим для нас також і в плані експорту соняшникової олії. Сальдо зовнішньої торгівлі для нас позитивне, і це – один з найкращих показників у нашій торгівлі з іншими країнами. Якщо не помиляюся, то воно перевищувало 600 мільйонів доларів. Це – вкрай важливо. У цьому якраз і запорука стабільного ринку. Він об’єктивно створений для того, щоб споживати ту продукцію, яка є основою українського експорту.
Ви знаєте, що історично в іспанських підручниках Україну називали «granero de Europa», тобто європейською житницею. Зараз у цьому можна переконатися на реальному досвіді.
Що стосується другої частини, а саме прямих іспанських інвестицій в українську економіку, то тут, на жаль, уже протягом тривалого часу, мінімум останніх 15 років змін не відбувається. Цифра якою була, такою і залишається: приблизно 65 мільйонів доларів. А це – абсолютний мізер з точки зору тих потужностей і перспектив, які мають великі іспанські компанії в світі. Звісно, для цього є суб’єктивні й об’єктивні причини. Передусім, український ринок, незважаючи на свою ємкість, для іспанців доволі далекий. У якому сенсі? Ринок країн Латинської Америки географічно розташований значно далі, проте там іспанці почувають себе як удома. Тому, що так вже історично склалося: там і мова іспанська. Щодо України, то часто доводиться чути: іспанський бізнес очікує того, що вони називають «seguridad jurídica» (правовою безпекою).
Зрозуміло, що у нас зміни також відбулися, свідченням чого є прихід інвесторів з інших європейських країн, їхня активна праця в Україні. І показники їхні набагато вищі, ніж іспанські. Та все ж іспанці ще чекають, коли в нас настане стовідсоткова інвестиційна безпека. Мені, в цьому випадку, дуже часто доводиться говорити, що на той момент, коли вони захочуть прийти до нас, то, як у них кажуть, «todo el bacalao ya está vendido» (вся риба вже буде розпродана). Однак, побачимо.
Був інтерес до наших проектів з приватизації. Але багато ще залежить від української сторони: наскільки активно, доступно і переконливо зможемо презентувати наші власні проекти. В тому числі й великої приватизації.
(Закінчення невдовзі)
Бесіду веде Любомир КАЛИНЕЦЬ.