Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.

Дощами вітер, мов крильми лопоче,

  Холодний струмінь по ногах тече.

  Маленькі ноги ледь багно толочать

  Та голод в північ у поля жене.

  Ось нива, ось  колосся так і просить:

  «Бери й коси, мели і їж мене».

  І пальці мнуть, аж колос крівця росить,

  Та швидше, більше – в хаті смерть живе!!!

  Панує голод, вишкіривши зуби,

  Людей повсюдно, мов снопи кладе,

  Хлопчина шепче: ‘Сестро,сестро люба!

  О, не вмирай! Зерно, хлібець буде…

  Чекай, бо смерть і так позабирала

  Батьків, бабусю – пухом їм земля!’

  Криваві пальчики ще колосочки м’яли,

  Та дощ вже лив, неначе із відра …..

   Роман Чорний.