НОТАТКИ ПРО ДЕЯКІ ДИВОСВІТІВСЬКІ ПОРЯДКИ, АБО ДВА ЕПІЗОДИ З ЖИТТЯ-БУТТЯ … «НАЙДРІБНІШИХ»

Чи знаєте ви, або чи здогадуєтеся хоча б, хто у культурно-освітньому центрі «Дивосвіт», що в Алькорконі, наймилішій, найрозумніший, найталановитіший, найгарніший, найсноровистіший і т.д.? Словом най-най… Ну ж бо, не розмірковуйте довго! Відповідь сама собою напрошується: це – ДО-ШКІЛЬ-НЯТ-КА. Так, так, саме вони – бо найменьшенькі! Навіть старші розбишакуваті хлопчиська, котрі молодших норовлять чи то за косичку смикнути, чи підніжку підставити, чи цукерку відібрати, зважають на «найдрібніших». Для багатьох із цих зірвиголів дошкільнятка – в «авторитеті»…

І хоч вони у закладі найкращі, але й клопотів з ними також не оберешся. Іноді їх – вище даху. Бо і капризують ще, і вередують, і по-своєму все хочуть чинити, і командувати мастаки і т.п. Тому, ой як не легко доводиться вчителькам, чи то пак, швидше, вихователькам, які працюють з ними. Одначе про них дещо пізніше, а спочатку –

ЕПІЗОД ПЕРШИЙ: два уроки з дошкільнятами, проведеними в суботу, 27 травня

Це до того, щоб на власні очі побачити як вони навчаються, відпочивають, бешкетують і в такому ж дусі. З цього приводу існує вислів: щоб взнати поета, потрібно іти в країну поета…

Зауважимо, що тієї ж суботи на голови Тетяни Андріївни Місюрак і Люби Степанівни Забавської, котрі опікуються дошкільнятами старшої вікової групи, а це – діти п’яти-шести рочків, «звалилися» ще й молодші за їхніх підопічних, вихованці Оксани Миколаївни Маланяк, яка представляла «Дивосвіт» на фестивалі української культури в місті Міхас поблизу Малаги (як мовиться, знай наших!).

Отож спершу поспішімо за малятами на урок фізкультури. Щоправда, він у них називається рухливими іграми чи забавами. Передусім, Люба Степанівна пропонує гру під назвою «Вудочка», хоча діти її чомусь називають «Смачна рибка». Але проти них не попреш, оскільки вони мають свої, притаманні лише їм, асоціації та резони. На розкручений вихователькою шнур-«вудочку», яка повинна спіймати «рибку», діти реагують напрочуд галасливо: зі сміхом і писком. А це, в свою чергу, провокує несхвальну (і це ще м’яко сказано) реакцію з верхніх поверхів школи, де ідуть уроки. В розчинені вікна там-сям розноситься: «Тихіше, шановні, бо ви заважаєте іншим!» Люба Степанівна миттєво знаходить вихід, пропонуючи своїй дітворі привітати всю щколу. Вони ж, раді-радісінькі, залюбки підхоплюють її клич. І вже розноситься дружне?: «Добрий день!», після чого вчительці вдається дещо заспокоїти малюхів.

Першу змінює друга гра «Хто створив», яку малеча дружно розпочинає словами: «Хто створив небо і землю, небо і землю? Наш Господь Бог…» І возносять до Всевишнього свої рученята. Роблять це щиро, безпосередньо, ні на секундочку не сумніваючись, що Спаситель їх чує. Щоправда, в мові багатьох з них таки добряче відчутно акцент. Цьому є логічне пояснення, адже більшість з них «побачили світло» в країні Дон Кіхота (як же яскраво та неординарно звучить по-іспанськи слово «народжувати»: dar luz – давати світло). Вчащають вони в іспанські дитячі садочки, де спілкуються виключно іспанською. А українською послуговуються лише вдома з батьками, котрі, щоб полегшити спілкування зі своїми кровиночками, часто-густо самі переходять на чужинську. Тому субота, проведена в колі ровесників в українській суботній школі, та ще й під чуйним керівництвом знаючих учителів є тією ланкою, яка в’яже дітей з Україною. На превеликий жаль, ця ланка – дуже нетривка, тонесенька і в цьому – чимала проблема, але від реалій сьогодення нікуди не втекти…

А потім дітлахи захоплено змагалися в перетягуванні каната, під час чого трішечки потерпіла одна з дівчаток. Канат в якийсь момент притиснув її до стовпа, викликавши біль і, відповідно, сльози (всяке буває, бо не все передбачиш чи проконтролюєш, але гірше, коли ну, вже надто прискіпливі й такі, що поїли всі розуми, батьки шукають «шкварки», норовлячи звинуватити вчителів у всіх земних і неземних бідах: що, мовляв, вони залишають дітей напризволяще, не так навчають їх і т.п.). Проте сама дівчинка не довго рюмсала (Тетяна Андріївна Місюрак відразу ж пояснила, що та схильна до плачів, дещо надмірно драматизуючи становище та бажаючи викликати співчуття), бо якраз нагодилися гості – батьки Адельки Кучер Алла та Вадим. Останнього вже добре знають у центрі як керівника танцювально-театральної студії, що за короткий проміжок часу здобула визнання в глядачів. Таким чином, урок розваг перетворився ще й у невеличку танцювальну паузу. Все тому, що невдовзі на дошкільнят очікує родинне свято, тому зайва репетиція ой як знадобиться.

Нарешті завершився цей урок грою «Розбуди ведмедя». Діти є дітьми, тому вони багато речей пропускають через «барометр» своєї зацікавленості. Тож важливо, щоб уроки, вправи, ігри мали захоплюючий сюжет. Це допомагає дитині зберегти інтерес до кінця виконання завдання та робить навчання цікавим. Ігри та забави цьому сприяють, а ось цікавість до учбових дисциплін повинні викликати вчителі. Як це вдається Тетяні Андріївні та Любі Степанівні можна було простежити на уроці математики.

Спочатку дошкільнятка показали свої навички в знанні геометричних фігур. Рученята з високо піднятими вверх квадратиками, колами, прямокутниками чи трикутниками свідчили про те, що ця тема засвоєна ними блискуче. Хоча один з учнів, а саме Сашко Чижевський проявив ще й неабиякі здібності іншого плану. На запитання Тетяни Андріївни, якого кольору коло він тримає, хлопченя моментально «видало»: «Жовтогарячого». На таке знання синонімічного ряду далеко не кожен з дорослих може спромогтися!..

Не менш чіткими і правильними були відповіді дітей щодо цифр. Зауважте, що тема висвітлювалася з допомогою улюблених дитячих забавок, які лише сприяють кращому засвоєнню матеріалу. Плюс додайте до цього ігрову форму, яку пропонують вчителі. А все це в результаті, безумовно, сприяє якісному навчальному процесу.

Звісно, кожне заняття: чи то спільні ігри та розваги, чи математика з рідною мовою в тій або іншій мірі виробляють у малечі певні звички. Під час цих уроків творяться та поступово зміцнюються їхні характери. І вже видно, для прикладу, що Іванко Ковалик має задатки лідера, до команд і наказів якого прислуховуються інші. А ось Мелася Мельник (як же «класно» звучить її ім’я в іспанському варіанті – Мелані, з наголошеним першим складом!), Адель Кучер і Яна Сковрінок-Климус проявляють свої яскраві артистичні здібності. Адже вони вже не тільки на «великій» сцені «засвітилися», зробивши хоч і перші, проте впевнені кроки, але й здобули популярність у глядацької аудиторії. Віктор Марчаль-Макаров попри те, що має непосидючий характер, чим додає чималеньких клопотів вихователям, виділяється з-поміж ровесників доволі гострим розумом: запросто розбирається з часом на годинниковому циферблаті, є одним з кращих у «точних» дисциплінах.

Звичайно, у всебічний розвиток дітлахів вкладається величезна, якщо не сказати титанічна, праця вчителів. Благо, здобуті ними знання та досвід дозволяють працювати на високому педагогічному рівні. Судіть самі: Тетяна Андріївна Місюрак спершу закінчила Запорізький педагогічний коледж, а згодом Київський педагогічний університет імені Драгоманова за спеціальністю «корекційна педагогіка та психологія», здобувши фах логопеда-дефектолога; в її старшої за віком колежанки Люби Степанівни Забавської – за плечима аж два виші: Рівненський державний педагогічний університет (спеціальність – «дошкільна педагогіка та психологія», фах – методист дошкільних установ) і Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет (спеціальність – «дефектологія», фах – вчитель-логопед). Ну, і не забудьмо Оксану Миколаївну Маланяк, яка навчалася спершу в Дрогобицькому музичному училищі, а потім у Львівській консерваторії імені Лисенка. Отримала фах викладача з класу бандури та диригента оркестру народних інструментів, а тепер у «Дивосвіті» керує злагодженим «оркестром» молодших дошкільнятьок. Увесь цей детальний перелік для того, щоб мутасі й татусі дітей знали, що вони віддають своїх чад в надійні, умілі, досвідчені руки, які не лише дбайливо доглядатимуть, але й багато чого корисного та необхідного навчать.

Тож, вельмишановні наші читачі, уклінно просимо не вважати цей допис проплаченою рекламною кмпанією на користь «Дивосвіту», але ми б настійливо радили вам віддавати своїх найменших саме до цього культурно-освітнього закладу. Не прогадаєте!

ЕПІЗОД ДРУГИЙ: родинне свято 10 червня

Минулої суботи дивосвітівські дошкільнятка, їхні вчителі та батьки запросили усіх бажаючих на свою родинну імпрезу. Власне, про неї наша коротенька розповідь.

Уже не вперше протягом короткого відрізка часу доводиться констатувати той факт, що кінець травня-початок червня – це пора підведення підсумків усієї річної діяльності. І не лише на навчальній ниві, але й на культурній. Тож минулої суботи саме дошкільнятам випало прозвітувати про свої надбання перед рідними та близькими. А для вихованців Тетяни Андріївни Місюрак і Люби Степанівни Забавської, тобто групи старших дошкільняток, прийшла пора замислитися як про розлучення зі своїми першими вчительками, так і про налаштування на перехід у перший клас. Хоча, є певні сумніви, що вони це чітко усвідомлюють, – діти ще…

Тим не менше, родинне свято вдалося на славу. І зібрало воно чимало гостей. Вони ж і розпочали урочистість. Це, до речі, зробили, вихованці хореографа Ігоря Зіновійовича Чижевського з середньої групи танцювального ансамблю «Перлина», продемонструвавши танок «Привітальний». А сам керівник колективу сидів за пультом, таким чином, суміщаючи три «посади» в одній: звукооператора, керівника ансамблю та… батечка маленького Сашка, який вчащає в молодшу дошкільну групу. А ще був виступ п’ятикласника Сашка Конончука з пісенькою про бабусю, танець «Гуцульський» у виконанні тієї ж середньої групи «Перлини». Танець «Капітошка» і поставив, і танцював разом з дітлахами керівник танцювально-театральної студії, а заразом і татко Адельки Кучер Вадим. Наприкінці прозвучало також привітання для дітей, їхніх класоводів і директора «Дивосвіту» Наталі Володимирівни Бондаренко, яке виголосив від імені батьків Олексій Васильченко, піднісши їм ще й квіти. Міг би й пісню подарувати, оскільки співає в гурті «Меломани», але, очевидно, приберіг її для неформальної частини за «солодким» столом…

Одначе головними дійовими особами святкування стали, безумовно, дошкільнята. Спершу вони віддали данину шани рідним матусям. Про них, найдорожчих, заспівала пісню «Промінчик» Мелася Мельник, зробивши такий віршований вступ:

Матусю, найрідніша,

Тобі я шлю свої пісні.

Ти для усіх найкрасивіша,

У тебе сонечко в душі.

Згодом свою приятельку доповнили віршованим монтажем інші дошкільнята, виконавши наостанок пісню про маму. Звичайно, не могло обійтися без подарунків для найдорожчих осіб, які діти зробили своїми руками. А потім запросили матусь на вальс, закружлявши залом: радісні та статечні, щасливі й насуплені. Після цього ведуча свята Оксана Миколаївна Маланяк, без якої навряд чи ця урочистість відбулася б у такому яскравому та захоплюючому ключі, запропонувала діткам скласти квітку для мам. До того ж зробити це за допомогою гри. Тож кілька команд, в тому числі й татусів, виявили бажання якнайшвидше скласти з розрізнених пелюсток квіточку. Але як би не поспішали всі, хто змагався, перемогу, як проголосила Оксана Миколаївна, здобула все-таки дружба.

Були ще й інші вірші, прочитані дошкільнятками. В кількох випадках здалося, що текст занадто довгий, щоб його запам’ятати. Проте дітей це не злякало, то ж вони декламували без запинок. Потім ще й кілька пісень виконали, зокрема улюблену всіма «Чоботята». Прозвучали також «Мамина сорочка», «Не забудь», в якій солювали Мелася Мельник і Каролінка Венгренюк, «Родина». Фінальною ж стала «Хай завжди».