Чого лише не почуєш про заробітчанське життя в країні Дон Кіхота. Речі, направду, неймовірні, романтичні, веселі, трагічні, цікаві, захоплюючі, повчальні…
Нині маю на меті запропонувати вашій увазі розповідь від головної дійової особи, з якою трапилася доволі незвичайна пригода. Мова піде про Богдана Рачковського зі Львова, з яким ми плече в плече працювали кілька років тому на одній будівельній «імпресі». Він такий собі, знаєте, досить незворушний чоловік. Але якось і його допекло. Зрештою, послухайте, що він розказав мені:
– Знаєш, приходжу з роботи і бачу сяючі від задоволення очі моєї дружини Ірини. Підкрадається до мене, ніби лисиця, і заявляє, що придбала в престижному магазині «Zara» гарний светрик для нашої доньки. Відразу ж показує його і питає, чи мені подобається. Уважно оглядаючи покупку, кажу, що може бути. Цікавлюся, скільки заплатила. Коли чую ціну, то мало не починаю заїкатися. Та що вдієш – це ж дарунок для донечки. А потім моє око мимоволі натрапляє на бірочку, на якій читаю англійською мовою й очам не вірю: «Made in Ukraine»…
Перше, що приходить до голови: це ж в Україні за такі гроші можна купити з десяток, якщо не більше, таких светрів. Своє обурення, зрозуміло, виплескую на Ірину, не дуже підбираючи чемні вирази. Дружина ж, витримавши мою словесну атаку, реагує моментально, хоч і несподівано: «Турку, це ж як повинні ми пишатися рідною державою, коли іспанці виставляють наші речі на продаж! Так що не все погано в нас».
І направду, приємно, що таке взагалі можливе. Словом, знай наших!
Любомир КАЛИНЕЦЬ.