Таким, швидше за все, є заклик до дій в українському культурно-освітньому центрі «Дивосвіт». Не вірите – переконайтеся!
ПРО УСМІШКУ – ЧАРІВНУ, ОСЯЙНУ, НЕПОВТОРНУ…
Ішлося на виховному заході, проведеному 9 листопада. До учнів перших і других класів завітали співробітники стоматологічної клініки «Ренесанс» – лікар-стоматолог Лаура Балестерос і адміністративний директор Тетяна Масалітіна.
Конференцію під назвою «Прегарна усмішка», яку вони провели для наймолодших підопічних суботньої школи, вартувало б і для їхніх батьків влаштувати. Користь була б грандіозна. Хоча й у дещо іншому ключі годилося б її проводити. Це й зрозуміло, адже те, що гості запропонували школярикам, дещо дивним видалося б для дорослих. Що саме мається на увазі?
Не секрет, що далеко не кожен з діток хоче чистити зубки, аби уникнути згодом болісних походів до стоматолога. Це щось на кшталт того, про що говориться у віршованому куплеті:
Зуби чистити не буду! І не хочу!
Щітку ту тримати пальчики болять!
Сон змага, заплющуються очі,
Геть підкошуються ніжки – не стоять!
Власне, щоб уникнути таких ситуацій, працівники «Ренесансу» в дуже дохідливій формі пояснили першачкам важливість догляду за зубками, язичком, ротовою порожниною в цілому. Для цього вони використали і мультик, і наочну агітацію, і практичне заняття. Все це звелося до таких віршованих рядочків:
Головне, щоб зуб лічити,
Рота широко розкрити.
Лікар в ньому почаклує,
Зуб полічить, запломбує,
І про біль забудеш ти,
Зуби треба берегти.
Хочеш зуби міцні мати?
Їх потрібно доглядати!
Бачили б ви з якою увагою слухали діти гостей! А потім залюбки відповідали на запитання, старанно повторювали рухи, що супроводять чищення зубів і язичка й тому подібне. Зрештою, про все це красномовно розкажуть фотографії.
Керівництво «Дивосвіту» висловило сподівання, що це не останній захід такого плану. А отже співробітники «Ренесансу» ще неодноразово будуть бажаними гостями в центрі.
МИЛОСЕРДЮ Й СПІВЧУТТЮ – МЕЖ НЕМА
У цьому переконуєшся вкотре, відвідавши кулінарний ярмарок, що відбувся в «Дивосвіті» в суботу, 26 жовтня. Яких тільки смаколиків не змогли цього дня скуштувати школярики та їхні батьки! І пиріжки, і біляші, і пампушки, і тістечка, і торти, і пляцки, і зефір… Словом, до кольору, до вибору.
Але все це не за даремно, бо в кожен з кулінарних виробів було вкладено працю батьків. А будь-яка праця, як відомо, щось та й вартує. За два різних види солодощів і водичку чи сік треба було заплатити євро. Ціна, погодьтеся, незначна. Одначе, якщо менших дітлахів вона не налякала, то старшокласники чомусь віддали перевагу покупкам у «китайчиків». Жаль, бо за смаковими якостями останнім до наших – як до Києва рачки!
А може учні старших класів, на відміну від молодших, не збагнули суті подібного заходу? Тоді дозвольте трішки розтовкмачити і їм, і нашим читачам.
Справа в тому, що наші заробітчани з міста Теребовлі, що в Тернопільській області, розповіли вражаючу історію про мужнього тамтешнього хлопчика та його батьків, які щоденно борються за здоров’я своєї дитини. Замість інвалідного візка носять сина на руках, а свій будинок перетворили на реабілітаційний центр.
Солодкі, які дванадцять років намагаються подолати сташний діагноз Степанка – дитячий церебральний параліч, використовували найсучасніші методики, консультувалися з найкращими спеціалістами. Проте всі їхні старання не давали значних покращень, а лишень допомагали підтримувати здоров’я хлопчика у стабільному стані. Тепер у сім’ї з’явилася надія на одужання сина, адже кошти, необхідні для його лікування в Ізраїлі, чи не всім миром назбирали.
Одначе, незважаючи на це, у «Дивосвіті», власне, і влашували ярмарок, щоб внести і свою посильну лепту у збір грошей для Степанка. Нехай і назбирали небагато: 170 євро, але ця допомога – від щирого серця.
У центрі впевнені, що подібні заходи проводитимуться ще неодноразово. А діти та їхні батьки набагато чисельніше підтримають подібні ініціативи. Врешті-решт, такі почуття, як співчуття, співпереживання, милосердя не викорінити ніколи.
НЕ «ТІЛЬКО ВІ ЛЬВОВІ», АЛЕ Й – В АЛЬКОРКОНІ!..
Ще не встигли вивітритися з пам’яті мелодійні та до болю рідні наспіви у виконанні чоловічого гурту «Орфей» з Черкас, як у «Дивосвіті» – нова концертна програма. Проте, перш ніж детальніше розповісти про неї, дозвольте дещо пояснити.
Вас, очевидно, спантеличать слова, винесені у заголовок. Чому «тілько»? Ясна річ: доцільніше б ужити «тільки». А замість «ві» годилося б мовити «у Львові». Але справа у тому, що саме таку говірку ще й сьогодні можна почути в місті Лева. Ведемо до того, що львів’янина не важко вирізнити з-поміж представників інших куточків нашої Батьківщини. Власне, мешканці «українського П’ємонту» (як ще називають це місто) намагаються зберегти у собі вроджений шляхетний шарм, плекають вишукану вимову та специфічну інтонацію.
За свою тривалу історію Львів виробив лише йому притаманний діалект. Хтось може заперечити: мовляв, мешканці міста просто використали перекручені польські, німецькі, єврейські слова. Але сумнівно, що хтось може довести, що те чи інше слово не було придумане саме у Львові. Звісно, він відібрав у кожного народу, що селився тут, трішки їхніх виразів, перемішав до смаку, допасував до української мови, дотепно підігрів іронією та жартами і подав… Ось вам, шановні, – на тарілочці!..
З цього приводу пригадується такий епізод. Повідали як до Львова приїхала за невістку полтавчанка. По весіллю свекруха просить її: «Полізь на стрих. Там лежить старий куфер, а в ньому обрус з френзлями. То знеси його на діл». Дівчина мало не заплакала…
Урешті-решт назву «Тілько ві Львові» має пісня, яку ще й нині з великим задоволенням співають львів’яни. Власне, вона і дала назву концертно-розважальному дійству, що відбувся в стінах центру в суботу, 19 жовтня.
Най єнші шукають на вербах грушок
В Мюнхені, Парижі, Торонті.
Мене ж Бог боронить від хибних думок,
Зі Львова я ані на крок.
Бо де ще є людям так файно як ту,-
Тілько ві Львові.
Бо де що зубачиш таку красоту,-
Тілько ві Львові…
Як ви здогадалися, канву святкової програми (приуроченої до дня вчителя, який відзначається у першу неділю жовтня) склали пісні про Львів. Присутні у залі змогли не лише почути, але й підспівати артистам Ярославові Допілці та Степанові Оліяру, відомі багатьом «Ой там у Львові, на Високім замку», «Файдулі-фай», «Львівський дощ», «На добраніч, Львів», «Адріана».
Розповідь про Академічний державний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької , який по праву вважається символом міста Лева, органічно доповнила арія Наталки з опери Миколи Лисенка «Наталка-полтавка» в неперевершеному виконанні у недалекому минулому артистки Чернівецької опери Людмили Масіян.
Оскільки столицю Галичини неможливо уявити без поляків, тому й прозвучала в оригіналі пісня «То остатня нєдзєля», яку виконали Ярослав Допілка та Ліля Ткачук. Не могло не зворушити буквально усіх те, як майстерно витинала на скрипці Ліля. Чимало заробітчан уже знають і навіть полюбили її оксамитовий голосок. А ось гра на скрипці виявилася для багатьох справжнім сюрпризом.
Наступний номер програми – і зал заціпенів у мовчазній призадумі, вслухаючись у слова лемківської народної пісні «Ой верше, мій верше». У багатьох мурашки по шкірі пробігли від надзвичайного голосу й манери виконання студентки першого курсу факультету музикознавства мадридського університету «Комплутенсе» Олесі Заяць. Не побоюся стверджувати, що ця дівчина прикрасила б найзнаменитіші сцени. Як і впевнений, що на неї чекає велике творче майбутнє.
Між іншим, як стало відомо зі слів ведучого концерту, ця пісня потрапила в програму не випадково. Річ у тім, що не так давно вона супроводжувала рекламний ролик однієї з найвідоміших львівських торгівельних марок на українському телебаченні. Маємо на увазі знамените львівське пиво, зокрема таку його марку, як «1715», що символізує початок пивоваріння у місті Лева.
А ось відому і малому, і старому Івасюкову «Червону руту» підспівувати блискучій Анастасії Граб допомагав чи не весь зал. Хіба ж могло бути по-іншому? Ця пісня народилася на Буковині, в містечку Вижниця, в колі відомого вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», де починали торувати свій шлях у «велику» естраду Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук. Вона ж здобула серця слухачів у всьому світі. Зрозуміло, що автори програми «Тілько ві Львові» не могли оминути цей шедевр своєю увагою, доручивши заспівати його не кому-небудь, а саме уродженці Чернівеччини. Тим самим сценаристи-львів’яни ще й виявилися гостинними «господарями», запросивши в свою програму представників інших областей України.
Цю думку цілковито підтверджують виступ Лілі Ткачук з піснею «Завітайте в Коломию», звідкіля вона й походить, а також гуморески Павла Глазового, прочитані уродженкою Рівненщини Людмилою Красько.
Насолодилися присутні також і високою виконавською майстерністю своїх артистів. З надзвичайним піднесенням і трепетом вислухали всі маленьку «зіроньку» – Адріанку Ляхоцьку, яка так гарно впоралася з піснею «Львівська чиколядка». Нагородою співачці став шквал оплесків і вигуки «браво».
Не менші овації здійняли в залі також пісні «Київський вальс» і «Як з Бережан до кадри» у виконанні вчителів суботньої школи, а також танці «Дударики» та «Ми з України», продемонстровані школярами з колективу, керованого Олександром Ситниковим.
Дуже доречно вплелися в програму запитання конкурсу «Як ми знаємо Львів», викликавши особливе зацікавлення в аудиторії. Його переможниця була ще й нагороджена призом від організаторів – пляшкою гарного вина та пачкою цукерок. У цьому, як і в організації всієї програми, посприяли спонсори – Асоціація українців Мадрида (голова Михайло Бень) та стоматологічна клініка «Ренесанс» (власники Тетяна та Андрій Масалітіни). Крім цього не могли не сподобатися слайди, котрі відтворили красоти Львова. А доповнили їх як запалені свічки, так і прегарний голос Тетяни Суварян, котра під час показу декламувала вірш про його архітектурні перлини.
Ну, і «на закуску», вибачайте за тавтологію, була перекуска з канапками та солодощами. Після чого автори концертно-розважальної програми запросили усіх присутніх до танців. А як же без них?..
За заходами спостерігав Любомир КАЛИНЕЦЬ.