7 квітня українська греко-католицька капеланія (парохія) Благовіщення Пречистої Діви Марії велично відсвяткувала свій храмовий празник. З цієї нагоди на урочистості завітали поважні гості. Зокрема, Службу Божу очолив Апостольський візитатор для українців греко-католиків Італії та Іспанії преосвященний владика Діонісій (Ляхович). Разом з ним співслужили заступник директора Катехитично-педагогічного інституту Українського католицького університету у Львові отець Тарас Барщевський і капелан (адміністратор) місцевої капеланії (парафії) отець Іван Липка.
Наскрізною «ниткою» крізь проповідь владики проходила теза: «Скажіть Богові «так»!
«…Сказати Богові «так», – радив його преосвященство присутнім у храмі, – у нашій недолі, у наших тривогах, у наших терпіннях, у нашій самоті. Сказати «так» для Творця: нехай прийде Твоє царство, нехай святиться ім’я Твоє як на небі, так і на землі… Ми повинні сказати «так» для Господа Бога з глибини нашого серця…
А ще ми сьогодні разом з Марією повинні навчитися цього «так». І цього нас життя сьогодні заставляє, щоб ми навчилися казати «так». Щоб кожен став Господнім слугою і промовляв до Всевишнього: «Роби зі мною все, що хочеш. За все, що зробиш мені, я Тобі буду щиро дякувати…»
Може, ті наші проблеми, які ми маємо, ті наші кривди, які ми переживаємо, є гарною нагодою, щоб поглибити нашу віру, надати новий сенс нашому життю. Нехай Господь нам усім у цьому допоможе!..»
Звертаючись до владики, від себе особисто і від усієї громади, капелан парохії отець Іван Липка склав його преосвященству щиру вдячність за теплі слова та молитву, яку Апостольський візитатор приніс біля святого престолу. А після цього душпастир надав слово голові Комісії УГКЦ у справах освіти та виховання сестрі Христофорі (Буштин), яка, звертаючись до присутніх, наголосила: «Дорогі жителі Мадрида, дорогі іспанські українці, дозвольте привітати вас з вашим празником. Нам так пощастило, що ми (маються на увазі ще й заступник голови Патріаршої Катехитичної комісії, директор КПІ УКУ сестра Луїза (Цюпа) та координатор катехитичних програм по праці з підлітками та молоддю цього ж навчального закладу Назар Дуда) потрапили на ваш празник. Від цього нам дуже приємно. Ми в ці дні були разом з вами, молилися за вас, відчували великі Божі ласки, які Господь приготував у цій парафії. Ця парафія – це, найперше, ви, ваші серця. Тому що ми під час Літургії чули, що місце, де бажає перебувати Господь, – це є людське серце.
Звичайно, що у нас є велике бажання, щоб у Мадриді була наша церква. Маю на увазі будівлю. А другим нашим великим бажанням, як і нашим спогляданням на вас, є те, щоб була наша українська католицька школа. Так, як це в інших країнах, де є наші люди. Котрі, хоч і на чужині, але у вільний спосіб можуть жити і розвиватися…»
Наостанок усі присутні у храмі змогли прийняти миропомазання.
Коротка довідка
ДО ВИТОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПАРОХІЇ В МАДРИДІ
…Відгриміли канонади Другої світової війни. Щоби не потрапити в обійми «червоного спрута», тисячі наших краян подалися на захід шукати безпечнішого пристанища. Поміж ними були також і вояки української дивізії «Галичина», які опинилися в таборі військовополонених поблизу італійського міста Ріміні, що на той час перебувало в англійській зоні окупації.
Серед дивізійної братії були колишні студенти, які, власне, і вирішили зорганізуватися. На установчих зборах, що відбулися 7 серпня 1945 р., вони ухвалили проект статуту і вибрали управу студентської громади. Чи не відразу виникла думка про можливість продовження студій у вищих навчальних закладах Європи. Справа не була безнадійною, адже нею заопікувався високопреосвященний архієпископ Іван Бучко, котрий мав добрі стосунки з деякими впливовими ієрархами Католицької Церкви. Саме завдяки його старанням українська делегація змогла взяти участь в засіданнях чергового конгресу Міжнародної організації католицьких студентів та інтелектуалів «Пакс Романа», який відбувся з 20 червня по 6 липня 1946 р. в іспанських містах Саламанка та Ескоріаль. Рішення цього поважного зібрання стало своєрідною сенсацією, якої майже не сподівалися. Словом, іспанський уряд призначив 150 стипендій для східноєвропейських студентів і в тому числі 25 українцям.
23 грудня 1946 р. перша група, в якій налічувалося 18 осіб, відплила з італійського порту Генуя, взявши курс до іспанських берегів. Уже через два дні подорожуючі зійшли на берег у Барселоні, а кінцевим пунктом призначення стала столиця. За таким же маршрутом, що й попередники, у лютому 1947 р. до Іспанії прибули ще семеро чоловік. Один з цієї сімірки Олександр Білик пізніше згадував: «Прощаючись перед виїздом, архієпископ Бучко сказав нам із батьківською любов’ю: «Ви, мої дорогі, їдете на студії до країни, про яку майже нічого не знаєте, ані вона не знає багато про нас. Одинокою вашою зброєю, а ви, як вояки, вмієте нею орудувати, повинні стати ваші добрі поступи в науці. Другий середник – це пропагування краси нашого чудового обряду і незрівняного чару українських пісень. Тому зараз по приїзді до Іспанії ви зорганізуйте свій хор, вивчіть нашу літургію і народні пісні, а це вам промостить шлях у цій шляхетній країні та скаже усім «хто ви і якого народу діти…»
Незабаром вказівка владики була успішно виконана, і хор почав відправляти Службу Божу в різних храмах Мадрида. Незважаючи на те, що іспанський уряд дав згоду прийняти українських студентів і забезпечити їхній побут і навчання, урядові кола не могли цим займатися практично. Потрібна була організація для нагляду за адміністративними справами, а також за налагодженням контактів з урядовими та іншими структурами. Таке формування невдовзі почало діяти під назвою «Католицька організація університетської допомоги» (ОКАУ). Головною її ціллю було не лише придбання і утримання житлових приміщень, матеріальна допомога студіюючим, але, передусім, ідеологічне виховання молодих людей на засадах християнської моралі.
Оскільки студенти були розкидані по різних приміщеннях, ОКАУ почала будувати новий будинок, призначений виключно для резиденції східноєвропейських студентів. Урочисте відкриття цього гуртожитку, або «колегії», що на столичній вулиці Доносо Кортес №63, відбулося 2 травня 1947 р. Після церемонії відкриття і посвяти будинок було віддано під опіку святого апостола Якова (в іспанців – Сантьяго).
Окрім ОКАУ в Мадриді на початку 1947 р. почала діяти також філія Товариства українських студентів-католиків «Обнова», в якій налічувалося 24 члени.
Духовну опіку українським студентам-католикам з самого початку їхнього перебування в Іспанії надавали місцеві священики. Приблизно перших шість років це робив отець Сантьяго Морільйо, а з 1953 року йому почав допомагати професор старогрецької мови і звичаїв університету міста Ов’єдо отець Хесус Агірре, який мешкав у Мадриді. Але ще більше пожвавилася духовна праця, коли до гуртожитку св. Якова прибув молодий капелан отець Сегундо Беніто. З особливою симпатією ставився він до українців, щиро заприязнився з ними, зв’язавши свою долю на довгі роки.
Один раз на рік до Іспанії прибували українські священики, яких архієпископ Іван Бучко скеровував на прохання студентів, зазвичай, перед Великоднем. Вони мали особливу місію: провести реколекції і сповідь, виголосити відповідні науки, а також заприязнитися під час дозвілля з членами української громади.
На окрему згадку заслуговують відвідини і побут серед студентів визначних ієрархів УГКЦ: архієпископа Івана Бучка, який побував в Іспанії двічі – в 1950 і 1951 рр., а також митрополита Максима Германюка з Канади, який навідався сюди в 1957 р. Не обминув своєю увагою українську громаду і блаженної пам’яті Патріарх Йосиф Сліпий. У 1970 р. він відбув візитаційну подорож по країні фламенко та кориди.
З початком 1960-их років студентська громада почала прискорено зменшуватись. З кожним роком залишалося все менше і менше українців. Вони, об’єднані в «Асоціацію українців в Іспанії», збиралися на Богослужінння в невеличкій крипті храму св. Христофора і Рафаїла поблизу мадридської станції метро «Канал».
Незначна горсточка людей, що залишилася, пам’ятаючи про своє походження, пильно дбала і про свій обряд. За допомогою архієпископа Мирослава Марусина з Риму в Іспанії було започатковано «Католицьку місію для українців», або окрему парохію, яку очолив попередній капелан студентського гуртожитку святого Якова отець Сегундо Беніто.
Але наприкінці 1990-их «стежку» до країни Сервантеса почали поступово торувати українські заробітчани. Звичайно, вони прагнули зберегти духовну опіку, незважаючи на відірваність від рідних теренів. Незабаром крипта в храмі не змогла вмістити усіх бажаючих творити спільну молитву. Тому члени «Асоціації українців в Іспанії» вирішили просити іспанську ієрархію про більш просторе приміщення, а також єпископат УГКЦ, аби прислали священика з України.
Нарешті настав той довгожданий момент, коли нога отця Ігоря Михаляка (ЧНІ) ступила на землю летовища в Мадриді. Символічно, що своє перше Богослуження душпастир відправив у день уродин Ісуса Христа – 7 січня 2001 року.
А вже 24 червня відбулася перша Служба Божа в новому храмі «Матері Божої Доброї Звістки» на вулиці Принцеси в самому центрі іспанської столиці. Відтоді саме тут проходять постійні відправи та різноманітні культурно-мистецькі заходи української громади.
З приходом до парохії теперішнього її капелана отця Івана Липки для неї було обрано назву, а саме Благовіщення Пречистої Діви Марії.
Любомир КАЛИНЕЦЬ.