З нашого досьє.
Зіновія Шепель (дівоче прізвище – Наконечна) народилася 17 вересня 1953 року в селі Пуків, Рогатинського району, Івано-Франківської області. Оскільки мама працювала вчителькою української мови та літератури, то, напевно, саме від неї перейняла любов до слова. Перші поетичні рядки зародилися ще в другому класі. Закінчила музичну школу по класу акордеона. Тут уже проявилися батькові гени, який грав на багатьох музичних інструментах і паралельно з основною роботою медичного працівника керував сільським хором. Незважаючи на це, спеціальність Зіновія обрала далеку від світу музики. Закінчила економічний факультет Українського поліграфічного інституту імені І. Федорова у Львові (зараз Українська академія друкарства) і за направленням поїхала в Чернівці. Там багато років поспіль пропрацювала економістом.
У 1999 році через скрутні матеріальні умови подалася на заробітки в Іспанію. І хоч вірші вона писала усе своє свідоме життя, але в країні фламенко у неї, мабуть, відкрилося «друге дихання». Це вилилося у перший творчий вечір перед заробітчанською братією, який відбувся 22 листопада 2009 року (спільно з молодою талановитою співачкою та музикантом Наталією Блищик). А вже наступного побачила світ її перша поетична збірочка «Душі моєї спів і смуток…». У 2011-му Зіновія її перевидала, доповнивши нотами до своїх пісень.
Торік відбувся вже сольний концерт за творами З. Шепель, іншими словами її творчий вечір під назвою «Перелітні птахи». Чому саме така назва? На це питання відповідає сама авторка: «Оскільки мене запрошено як автора віршів і пісень, то краще не буду відповідати прозою, а зроблю це за допомогою приспіву з пісні, яка має таку ж назву. Гадаю, тоді стане зрозуміло, чому назвала цей концерт саме так.
Перелітні птахи, білокрилі птахи перелітні,
Щоби їх пташенятам у гніздах затишно було,
Полетіли в світи, у далекі краї, щоби звідти
В рідну землю на крилах принести весну і тепло».
Відколи почала писати вірші? Послухаймо, що каже Зіновія: «Вірші – давно, ще зі шкільних років. Тоді, коли, практично, всі починають віршувати. Це, здебільшого, пора першої закоханості. А пісні – порівняно недавно. Десь сім–вісім років тому. Хоч, можливо, пісні – це не зовсім точна назва моїх творів. Бо в мене головне все-таки слово, вірш. І лиш написавши вірша, починаю підбирати до нього мелодію. Це, скоріше, співані вірші».
Цікаво, що вона не спонукає себе до писання, не підганяє, не підштовхує. Як вважає сама поетеса, вірші не придумує, а вони народжуються: чи то зі смутку, чи з радості. А найкраще їй пишеться, знову ж таки за її висловом, коли махає шваброю: «На роботі. Знаєте, коли в Україні працювала економістом, то голову постійно забивали різні цифри, неможливо було відволіктися на творчість. А при теперішній роботі – голова вільна: думай про що забагнеться. І навіть, якщо через цю задуманість в одному місці помию підлогу двічі, а в іншому – ні разу, то це особливо ні на чому не відіб’ється».
А зараз, шановний читачу, запропонуємо твоїй увазі відео пісень Зіновії Шепель у виконанні її приятелів: співаків і музикантів А також ви зможете ознайомитися з текстами до творів нашої землячки.
ДЕНЬ ДОЩОВИЙ ТИ НЕ ВИНИ ЗА СУМ
День дощовий ти не вини за cум –
Не він причина туги й меланхолій .
Побачити зумій, відчуй його красу,
Бо кожен день живущим – дар Господній.
Бо музика звучить у тім дощі.
Ти осягни гармонію мелодій
І графіку дерев на срібнім неба тлі,
Й узори дивні з крапель траекторій.
День дощовий за сум ти не вини –
Не він причина туги й меланхолій.
Збагни його красу. І з вдячністю прийми.
Бо кожен день живущим – дар Господній.
ЗБЕРЕЖІМО НАШ ДІМ
1.У безмежжі світів нашу Землю Господь сотворив.
Вбрав у зелень лісів і посіяв в них трави та квіти.
І наповнив життям води рік, океанів, морів;
Звірів, птиць поселив. Й дарував її людям – живіте!
Й зажили люди милістю Творця.
Та йшли віки – мінялася людина,
Все більше віддалялась від Отця
І розросталася в ній заздрість і гординя.
2.Уявила собі, що вона є царем на Землі.
І що все, що тут є – їй належить і їй підлягає.
І не просить уже у Природи про милість її,
А сама все бере, все без міри сама відбирає:
Руйнує надра, знищує ліси,
Лишає на землі відкриті рани.
Але взиває: «Господи, спаси!»
Коли приходять землетруси і цунамі.
3.Але ті, до кого не торкнулись ще крила біди,
Ні Природи погроз, ані Божого гласу не чують
І в жадобі сліпій розграбовують спільний наш дім!
І не бачать, що свій рідний дім власноручно руйнують!
А хто ж, крім нас, посадить знов ліси,
Оновить ріки і очистить води?!
Людино, ти гординю усмири,
Бо ти є лиш частинкою Природи.
4.У безмежжі світів нашу Землю Господь сотворив,
Вбрав у зелень лісів і посіяв в них трави і квіти.
І наповнив життям води рік, океанів, морів,
Звірів, птиць поселив. Й дарував її людям – живіте!
ЗИМА У ЛЬВОВІ
Така погода нині видалась у Львові! –
Немов у казці забіліло навкруги!
Малює синій вечір тіні загадкові
На полотні блакитно-чистому зими.
Приспів:
А з неба сипле, сипле сніг – вбирає
В пухкі шапки гілля дерев, верхи дахів.
На надвечір’я оксамит лягає,
Бурштинове намисто ліхтарів
З дверей кав’ярень у затишку древніх вулиць
Той неповторний аромат манить – пливе.
І уявилось: то моя далека юність
Сьогодні в гості знов запрошує мене.
Приспів:
І, осіявши вечір вікнами будинків,
Привітне місто посміхнулося мені…
Ось тільки зовсім не така зима в Мадриді.
А Львів засніжений я бачу лиш у сні.
Приспів:
МИ ЗБЕРЕЖЕМО СВОЮ ЛЮБОВ
1.Ще літо. Літо у календарі,
А серпень вже дощем моросить.
І жовте, зів’яле листя на траві
Нагадує, що скоро осінь.
Приспів:
О, осене! Ніколи ти не погасиш
Наше літо, що в серцях леліємо!
Свою любов від холоду зими
Ми вбережем і ніжністю зігріємо.
2.Немало доріг в житті ми вже пройшли,
Та серцем юні ми і досі.
І тільки у волоссі срібло сивини
Нагадує, що скоро осінь.
Приспів:
ОПТИМІСТИЧНА ПІСЕНЬКА
Коли осінній дощ погасить літо
Й прощально прокурличуть журавлі,
Опаде листя і зів’януть квіти,
І попливуть тумани по землі.
Приспів:
Ти не тривожся змінами такими
І тугу геть із серця прожени,
Бо вже весна десь здалеку знов лине
І неодмінно прийде – скільки тої зими?!
Коли згадаєш, що минають роки,
Й назад не повертаються вони,
Що вже з’явились під очима зморшки
Й додалось у волоссі сивини.
Приспів:
Ти не тривожся змінами такими
І тугу геть із серця прожени –
Лиш усміхнись – і станеш знов красива,
А для волосся просто добру фарбу купи.
Коли гадаєш: доля відвернулась,
Чи їй дорогу снігом замело,
Що й до сьогодні все іще не збулось
Те, що, здається, вже в руках було?
Приспів :
Ти не тривожся змінами такими
І тугу геть із серця прожени,
Бо щастя здалеку до тебе лине
І неодмінно прийде – лиш надійся і жди!
ОСІННІ РОЗДУМИ
1.День за днем у минуле відходять літа –
Не спинити їх нам, ані не повернути.
Але плину тих літ не підвладна душа,
Юність – нашу весну – не дає нам забути.
Приспів:
І не біда, що наше літо догора –
Своє тепло приберегла нам осінь.
Ну що ви, що ви – то не сивина! /
То «літо бабине» заплуталось в волоссі. / 2 рази
2.І давно заросли, щезли в травах стежки
У зелених лугах, де колись ми ходили.
Але знову і знов йдемо в спогадах ми
По знайомих стежках молоді і щасливі.
Приспів:
ПЕРЕЛІТНІ ПТАХИ
1. Зеленіли луги, і дерева в садах розцвітали,
І іскрилося сонце у шибках замріяних хат.
Білокрилі птахи у весняному небі кружляли.
І сідали у гнізда. Й приводили в світ пташенят.
Піклувались про них. І літати, дітей своїх вчили.
Та задули вітри і дощами заплакали дні.
Посмутніли птахи. Але згодом – розправили крила
І, піднявшись у небо, полинули в теплі краї.
Приспів:
Перелітні птахи. Білокрилі птахи перелітні,
Щоби їх пташенятам у гніздах затишно було,
Полетіли в світи, у далекі краї, щоби звідти
В рідну землю на крилах принести весну і тепло.
2. В калиновім краю народилися ми й виростали.
Сумували й раділи, сміялись і плакали ми.
Жили в колі родин, і домівки свої будували,
І ростили дітей, і садили вишневі сади.
І трудилися ми, щоб в достатку і злагоді жити.
Та настали у Краї сумні і стривожені дні.
І від злиднів і бід щоб родини свої захистити,
Мов ті білі птахи, ми полинули в теплі краї.
Приспів:
У МІСТІ ДОЩ
У місті дощ. Дощ. Дощ…
У місті дощ, немов прорвало небо.
Цього дощу мені,
Дощу цього сьогодні треба –
Нехай заллє, нехай вгамує біль,
Що ти чужий мені уже. Що ти – чужий.
У місті дощ. Дощ… Дощ…
Людський потік, забувши лінь і втому,
Спішить скоріш, спішить
Скоріш добратися додому,
Сховатись від самотності й дощу.
Я не спішу сьогодні. Не спішу.
Стікає дощ, дощ,дощ,
Стікає дощ сльозами по обличчю.
Не клич мене, не клич
Мене, як я тебе не кличу –
Сьогодні я розповіла дощу,
Що не забуду більше й не прощу.
…Згасає день,
Згасає день – усе в житті минає.
Вщухає дощ. Дощ… Дощ…
Вщухає дощ. І біль в душі вщухає.
Все відійшло. Ти знаєш в чому річ.
Не клич мене. Не клич мене. Не клич.
У місті дощ…
