Львівське кафе-бар «Дон Кіхот», що притулилося в затишній місцині між політехнікою та цитаделлю на вулиці Вербицького, 5, недаремно стало місцем паломництва. Можливо, і дещо загучно мовлено, але частка істини в такому твердженні, безперечно, існує. Палаючий камін, фігура самого Дона, ледь тьмяне світло люстри XVIII століття…
Відчувши атмосферу, що панує тут, відразу ж кортить посмакувати фірмовими стравами, які наближають кожного присутнього до країни фламенко та кориди. Не встигнеш подумати, як офіціанти у відповідних костюмах, що додають яскраво вираженого національного колориту, вже підносять закуску «Дон Кіхот» (куряче філе, фаршироване грецькими горіхами з чорносливом), м’ясо «Барселона» (свинина, вимочена в грушевому соці), знамените вино з провінції Ріоха, коктейлі зі свіжими фруктами… І тоді навіть найвибагливіші гурмани прилучаються до «класики». Смакота – пальчики оближеш!..
Кафе вже здобуло популярність і визнання. Його, зокрема, кілька років тому відзначив колишній генеральний консул Генерального консульства України в Барселоні Юрій Халіпов, котрий знайшов можливість відвідати цю привітну львівську кнайпу. Та ще й дивувався високим професіоналізмом тутешніх куховарів.
Про те, як виникла ідея створення цього закладу, розповіла мені директорка туристичної агенції «Едельвейс-TEZ Tour», а за сумісництвом ще й власниця «Дон Кіхота» Валентина Тумаян:
– Справа в тому, що я закінчила історичний факультет Львівського університету, а тому любов до давнини – стародавнього світу та середніх віків – далася взнаки. Отож, коли ми почали реалізовувати проект кафе-бару, то виникла ідея відтворити саме середньовічний стиль. Свої наміри закріпила після того, як двічі побувала в Іспанії. Мені дуже сподобалися тамтешні міста, особливо Барселона. Пришвидшила реалізацію задуму знахідка статуї Дона. А відшукали її, фактично, на львівському смітнику. Крім того, в ідальго з Ла-Манчі були відірвані рука й нога. Почали з того, що його акуратненько відреставрували. А потім з’ясувалось, що це творіння рук відомого французького скульптора Лансаре. Величний пам’ятник його роботи височить на одній з площ Парижа. А ми заволоділи хоч і невеличкою, та напрочуд оригінальною його копією. Саме навколо цієї статуї все й закрутилося. Звідсіля, як бачите, й назва кафе-бару.
А відкрився він 1998 року. За цей час у нас вже сформувалося коло постійних клієнтів. Якось тут побували іспанці, які, оглянувши інтер’єр» і скуштувавши наших страв, «розсипалися» компліментами.
Спілкуючись з Валентиною, поцікавився чи для приготування наїдків кухарі використовують інгредієнти, придбані в Іспанії.
– Ні-ні, свинину купуємо на львівських ринках, – відповіла власниця. – А ось соус до неї – це вже наша фірмова таємниця. Крім цього, можемо запропонувати гурманам рибу, а саме лосося та форель, приготованих за іспанськими рецептами. Маємо в своєму мені й деякі їхні салати.
Користуючись нагодою, хочу запросити українських заробітчан, які трудяться в країні Дон Кіхота, до нашої затишної кафешки в галицькому «П’ємонті». Сподіваюся, що не пожалкуєте.
Любомир КАЛИНЕЦЬ
26 березня 2012 р.