ФРАГМЕНТ ПЕРШИЙ. ВИКРУТАСИ-ВИХИЛЯСИ КРИВОГО ТАНЦЮ…
Чому саме кривого? Тому, що саме він – цей весняний хоровод – є невід’ємною складовою частиною Великодніх торжеств, які виливаються у веснянки, гаївки, гагілки і т.п. Власне, саме кривим танком подвір’я культурно-освітнього центру «Дивосвіт», що в Алькорконі, було заполонене чи не найбільше з-поміж усіх компонентів суботнього святкування, що відбулося 21 квітня. Тому не лише дзвінко лунало:
А в Кривого Танця
Та не виведем Кінця!
Треба Єго та й виводити,
Лад Йому та й наводити, –
але й, направду, в кривому танці часто-густо цієї днини перехрещувались, переплітались, перемережувались численні учасники програми дивосвітівського свята гаївок…
Воскресіння Христове, або Великдень, – найбільше та найсвітліше торжество усього християнського світу. Цей празник у багатьох ще з дитинства асоціюється з запаморочливим запахом диму від вишневих дрівець, що долинає з-за хати, де тато вудить шиночку та ковбаску; дивовижним ароматом дріжджового тіста для пасок, яке виростає напрочуд швидко, готове ось-ось вирватися з «лабет» тісного баняка; мелодійним голосом мами, що кличе облизати макогона – смачного-пресмачного після процедури розтирання крему-маси для пляцків; чудо-писанок, які розписувати збирається вся родина; малинових звуків дзвона, що настійливо зазиває до храму. До цього переліку можна додати забавні гаївки на церковному дворищі, котрі, поряд з усім наведеним вище, залишаться назавше і, незважаючи на жодні катаклізми, будуть уперто пробиватися, наче трава крізь асфальт…
Звісно, теперішня юнь не пам’ятає багатьох пасхальних атрибутів, бо, попросту, цього вже не застала. Але дехто з членів педагогічного колективу чи батьків учнів «Дивосвіту», усе це всмоктали, як кажуть, з молоком матері. Тому зараз намагаються передати молодшому поколінню. Відповідно, гаївки в цьому культурно-освітньому закладі стали вже традиційними і готуються до них з великим бажанням і неабияким трепетом.
Празник Пасхи багатий не лишень величними Богослужіннями, радісними співами та глибоко символічними обрядами, але й розмаїтими народними звичаями. Вони походять ще з дохристиянських часів, коли наш народ у тому самому часі відзначав свято привітання як весни, так і золотогарячого світила – сонечка…
Відповідно, і загальну тональність святкування в центрі визначила перша великодня пісня «Христос Воскрес», виконана учасниками зведеного хорового колективу, сформованого з вихованців Лілі Ткачук: вокальних ансамблів «Перепілонька» та «Передзвін». Щоправда, ще до цього у високості над усіма з’явився чи то НЛО (невпізнаний літаючий об’єкт), чи безпілотник, який вніс часточку радощів і загального піднесення. Подумалося: це, безумовно, передвісник чогось доброго покружляв над нами…
Премилі Великодні піснеспіви творять один могутній гімн радості. Особливим виявом цього яскраво-променистого, бадьоро-оптимістичного та життєстверджуючого начала в нашій Україні віддавна були веснянки (старовинні обрядові пісні, пов’язані з початком польових робіт) – цей дорогоцінний скарб ранньої культури наших пращурів. А ось гаївки є одним із різновидів веснянок. Головною особливістю цих пісень є те, що їх виконують тільки у час Великодніх свят. Гаївки бувають різні: для молодших дітей, для старших, для хлопців і дівчат, а є й такі, у яких парубки та дівчата можуть обирати собі пару.
На Великдень, після Служби Божої, скуштувавши свяченого яєчка та пасочки, люди виходили в гаї, сади, левади, на церковні площі, аби влаштувати масові забави, де ще їхні мамусі та бабусі з року в рік справляли це величезне свято душі…
Лунають оглушливі, повні сили і розмаху пісні та завмирають десь аж ген під небесами, а кожен звук пісні лягає просто на серце. Земля оживає, діти босоніж наганяють струмки, дівчата водять гаївки, а душа спалахує радістю. Немає жодного понурого обличчя – все співає і все веселиться. Це там – у рідній Україні. А тут, у неблизькій від неї Іспанії, на подвір’ї «Дивосвіту» – не менш захоплююче торжество серця.
Тон задають першокласники, виконуючи веснянку «Ой минула вже зима». І не тільки співають, але й, очолювані своїми класоводами Тетяною Орищич і Лесею Мельник, творять велике спільне коло, яке єднає їх у цьому пісенно-хороводному пориві. Першачків змінюють менші їхні товаришечки по суботній школі – дві групи дошкільняток. У виконанні малечі звучать дві пісенні речі: «Свято весни» та «Зацвіла в долині» (до її виконання долучилися ще й учасники вокального ансамблю «Веселка). Як завше «ціпочки» (вихованці) Оксани Маланяк і Люби Забавської – на висоті. Їхній ентузіазм, безпосередність і навіть артистизм передаються всім іншим, хто змінює їх на шкільному майдані.
У порядку черги гаївки, веснянки, пісні заводять другокласники («Чижик»), учні четвертого («Великодній світ»), третього («Пролісок») класів. А після того, як ведучі свята – дві Христини: Наумова і Ляхоцька – оголошують гаївку «Вербовая дощечка, площу охоплює ажіотаж. І це не дивина, адже ця гаївка супроводжується напрочуд цікавою та захоплюючою забавою, коли старші (цього разу одинадцятикласники) по своїх руках проводять-проносять менших (учнів молодших класів). Веселий настрій цій грі додає спів вокального гурту «Передзвін». Своїх старших колег-співаків згодом змінює «Перепілонька» з піснею «Райдуга». А за ними звучить «Це – весна» у виконанні п’ятого класу.
І знову настає час для гаївок. Пречудове враження залишається від «Грушечки», яку представили шестикласники. Вже перші її рядки настроїли присутніх, а серед них чимало батьків і родичів наших школяриків, на лірично-піднесений лад:
Посаджу я грушечку, гай буде гай,
Нічка ж моя темная і ти, зоре, ясная –
Дай, Боже, дай!
Наступними стають веснянки та пісні, які посилюють як весняну тематику, так і любов до нашої Батьківщини: «Вийди, вийди, Іванку» (виконавці – учні сьомого класу), «Прийди, весно, красна» (8-ий клас), «Веснянка» (Анастасія Гузик), «Карпатський дощ» (Роман Климко), «Мамо, іде вже весна» (вокальний гурт «Браво» під керівництвом Андрія Лободи, який доклав чимало зусиль до вибору всього пісенного репертуару свята та до його озвучення), «Україна – це ми» (одинадцятикласники). У всьому цьому сценарії відчувається впевнена і спрямовуюча рука організатора заходу – заступника директора центру з культурно-виховної роботи Оксани Ганич.
Якщо підсумовувати коротко, то цей захід укотре доводить беззаперечну істину, що «Дивосвіт» і надалі буде залишатися тим невеличким острівцем у величезному іспанському морі, де плекатиметься все українське. Зокрема, і про свято над святами, торжество над торжествами – Воскресіння Христове і все що з ним пов’язано.
ФРАГМЕНТ ДРУГИЙ. ТВОРЧА ЗУСТІЧ ТА МАЙСТЕР-КЛАС ВІД ТЕТЯНИ ПРОТЧЕВОЇ
Які ж бо знатні особи до нас у «Дивосвіт»!.. І то не хто-небудь, а українська майстриня художньої вишивки, чиї кращі роботи (картини на біблійну тематику, що світяться у темряві) лишень упродовж останнього часу виставлялись в Експоцентрі України, Києво-Могилянській академії, бібліотеці ім. Вернадського, музеї П. Тичини, Верховній Раді й інших залах України. В Сполучених Штатах Америки (посольство України), Японії, Китаї, Шотландії , Ізраїлі та інших. Її мистецький багаж зареєстрований у «Книзі рекордів України».
У 2010 році в Києві, майстриня відкрила музей вишивки, де проводить майстер-класи. Також її вишивки знаходяться в музеях світу та приватних колекціях української та закордонної еліти.
Здогадуєтеся, мабуть, про кого іде мова? Звісно ж, про Тетяну Протчеву, яка в суботу, 21 квітня, була гостею нашого культурно-освітнього центру.
З НАШОГО ДОСЬЄ
Тетяна Іванівна ПРОТЧЕВА народилася 1962 року в Києві. Має вищу технічну освіту. Вишиває з дитинства, перейнявши це вміння у спадок від матері. Одружена , має сина. Сім’я підтримує її захоплення, що суттєво допомагає у творчості.
Вишиває національним українським орнаментом краватки, «метелики» та хустинки для фраків, ікони, картини, листівки, обкладинки до паспортів, сумочки. Наймасштабніші проекти – вишивані мапи. Перша така її карта України узгоджена в Інституті картографії. Друга – відображає орнамент різних регіонів країни. До її створення долучилося майже 136 осіб. Вишиту мапу світу презентувала на виставці «Експо-2010» у Шанхаї, до якої доклали рук представники 192 країн. Розпочала створювати мапу світу, залучаючи до проекту українців-емігрантів.
Майстриня надає перевагу техніці вишивання хрестиком, гладдю. Вишивку бісером використовує лише під час декорування. Зазвичай застосовує кольори центрального регіону – червоний і чорний. Ескізи для своїх робіт розробляє самостійно, однак, вишиваючи картини, інколи послуговується творіннями художників.
2010 р. Тетяна відкрила Міжнародний музей вишивки, де репрезентує українську та іноземну вишивку. Влітку 2011 р. заснувала ще один подібний заклад, в якому демонструє власні роботи, що поєднують традиційність із сучасністю.
Представляла свої роботи в США, Шотландії, Японії, Китаї, Великобританії, Ізраїлі, Австралії. Учасниця всесвітніх виставок «Експо». Її метод вишивки нитками німба ікон і картин на біблейську тематику, що світяться в темряві, а також новий вид декору: вишивка на шкаралупі, зареєстровані у Книзі рекордів України. Мапу з орнаментами різних регіонів зареєстровано в Національному реєстрі рекордів України.
Напевно, недоцільно щось більше розтовкмачувати: і так будь-хто здатний второпати, «птаха» якого польоту завітала до «Дивосвіту». Тим приємнішим і щирішим було наше спілкування з мисткинею.
Почалося ж воно з творчої зустрічі в актовому залі, куди зібралася наша шкільна дітвора, очолювана своїми класними керівниками. І, як виявилося, Тетяна Протчева, крім основного таланту, здатна чудово володіти ще й слухацькою аудиторією, зокрема, дитячою. Неабиякі її задатки в розмовному жанрі проявилися дуже швидко і не згасали до завершення зустрічі. Цікаво розповідала наша гостя про витоки свого таланту, нове слово у вишивці, голосно «промовлене» нею на найвищому рівні та почуте в багатьох куточках земної кулі. Доступно і спокійно розказувала Тетяна про придуманий нею новий напрям «Glow art», що в перекладі з англійської означає «мистецтво, яке світиться». З цікавістю розглядали всі присутні в залі вишитий прапор України (між іншим, із закритими очами); могли розгледіти вишивку, яка танцює; посмішку чеширського кота, який зникає в темряві; нитки, які в темноті світяться. Також познайомилися з абеткою, яку використовували в давні часи, коли вишивали рушники та сорочки. Зацікавлення викликала і «жива» книга, продемонстрована майстринею. А ще школярам, безумовно, сподобалося, як вишивка «витинала гопака» на стіні разом з прапорами Іспанії й України. Про це розказувати та описувати доволі легко, на відміну від того, щоб собі це уявити. Краще, безперечно, все бачити на власні очі.
Очевидно, руки в Тетяни Протчевої золоті, адже вона не тільки вишивати вміє. Це засвідчила друга частина її зустрічі з дивосвітівцями, під час якої наша гостя вирішила влаштувати майстер-клас з виготовлення одного з українських оберегів – ляльки-мотанки. На нього зголосилося завчасу понад двадцять наших діток з різних класів.
… Зосереджені, сконцентровані, слухняні, як ніколи, школярики своїми розумними очицями буквально поглинали нову «вчительку», до того ж настовбурчивши вушка. А вона доступно і просто намагалася пояснювати кожен поетапний нюанс у виготовленні ляльки. І якщо хтось звертався за допомогою, не знаючи чи правильно виконав ту чи іншу операцію з підручним матеріалом, то Тетяна Іванівна підходила і люб’язно показувала як потрібно вийти зі складної ситуації. Далебі, таких епізодів було небагато.
Цікава та промовиста деталь. Якщо присутність під час цього заходу дівчаток не могла нікого здивувати, то бажання взяти участь у майстер-класі хлопців стала приємним сюрпризом для багатьох. Так, свої сили вирішили спробувати семикласники – два Даніеля-Данила – Чепіль і Гребенник, а також учень 2-Б класу Назар Подолян. Останній взагалі не мав чого хвилюватися, адже допомагати нагодилася його мама Валентина. До речі, крім неї ще дві матусі вирішили підтримати своїх дітей: Софійку Мартиновську з 1-А – її мама Ірина, а дев’ятикласницю Ірину Яківчик – її ненька, а заразом вчителька географії та природознавства нашого культурно-освітнього закладу Наталя Григорівна.
Радісними та задоволеними були діти, коли завершили працю і піднесли вгору руку з такими бажаними лялечками-мотанками. Тішилася також і їхня тимчасова вчителька, яка запропонувала всім учасникам заходу «сфоткатися» на згадку. Таких, хто б не схотів цього зробити, не знайшлося. Закономірний результат зустрічі!
А завершити цей допис хотілося б словами нашої шанованої відвідувачки, яка частенько звертається до учасників зустрічей з нею такими словами: «Будьте щасливі – перебувайте в гармонії зі світом». А інколи ще й додає останні слова з «Молитви про мир», які належать святому Франциску з Ассиза: «Даючи, ми отримуємо…» Після чого, як правило, підводить підсумок: «Я відчула це на собі…. Завдяки вишивці моє життя стало більш насиченим і яскравим. Вишивка прикрашає життя і не тільки моє. Одним з головних переваг вишивання є можливість займатися ним практично в будь-якому місці. Нехай ваша праця принесе задоволення!»
Дивосвітівські новини від МИРСЬКОЇ КАЛИНИ.