У дивосвітівській родині, що «звила гніздечко» в Алькорконі, в суботу, 12 вересня, відбулося свято, приурочене початку навчального року.
…Швидкокорилою птахою промайнуло тепле літечко, і наші школярики, як би їм гарно не було на канікулах, знову мусять поспішати до школи. Хоч так спати хочеться зранку, а повіки такі важкенні, що навіть підйомний кран не здатний зрушити їх з місця. Чи з приятелями кортить ще байдики побити, чи в басейні покупатися та попірнати, або ж під лагідним сонячним проміннячком позасмагати. Та настирливий голос матусі чи бабусі вже спозаранку таки своє знає, монотонно нагадуючи: «Дитино, вставай, бо до школи час!» Одначе не всі такі. Дехто з дітей скучив за однокласниками та вчителями, інші з нетерпінням очікують на прецікаві уроки, ще хтось прагне мерщій відновити заняття співом чи танцями в шкільних гуртках…
Розпочинається урочиста лінійка і ведучі Христина Наумова та Роман Климко викликають на середину першокласників, які цьогоріч вливаються в шкільну родину. Їхня чисельність рекордна за всі роки діяльності суботньої школи – 42! Через символічну браму, окреслену вишиваним рушником, підтримуваним батьками, «першачків» за руку виводять на шкільне подвір’я одинадцятикласники, котрі, разом з супроводжуваними ними малятами, є «іменинниками» святкування. Надіюся, що всі чудово розуміють: для них цей навчальний рік завершальний. Очолюють процесію перші вчительки «1-А» та «1-Б» класів Анна Ярославівна Гречин і Лілія Іванівна Чижевська. І якщо перша – вже досвідчений педагог, лауреат цьогорічного міжнародного конкурсу, то друга хвилюється не менше, аніж її теперішні учні. Пояснення цьому просте: це – перший Лілі Іванівни 1-ий клас.
Настає мить, коли ведучі надають слово директору школи Наталії Володимирівні Бондаренко, яка оголошує урочисту лінійку відкритою. Під звуки маршу вноситься прапор України, після чого звучить наш державний славень.
Розпочинаючи свій виступ, директриса вітає всіх присутніх з початком навчального року: «Хочу побажати вам і вашим родинам здоров’я та миру. Саме ці найголовніші цінності є запорукою людського щастя. Так, ми усі – щасливі. Щасливі, тому що наші діти мають можливість спокійно жити і вчитися. На жаль, через жахливі події на сході нашої Батьківщини не всі школи цього року відчинили свої двері для української дітвори. Проте, завдячуючи мужнім захисникам вітчизни, котрі щодня, щохвилини відстоюють кожен клаптик рідної землі, надіємося, що скоро настане мир і спокій на усій території України.
Ми всі повинні завжди пам’ятати тих людей, які загинули протягом останнього часу. Усі вони – герої, тому завжди будуть у наших серцях. Прошу хвилиною мовчання вшанувати пам'ять новітніх героїв сучасної України!»
…Відраховує секунди хронометр, залишаючи в наших душах нев’янучий слід про тих, хто відійшов у вічність…
Продовжуючи свій виступ, Наталя Володимирівна звертається: «Дорога дивосвітівська родино. Нехай сьогоднішній день буде радісним і світлим для вас усіх: як для тих, хто вперше переступає поріг нашої школи, так і для тих, хто знову сяде за парти і зробить черговий крок у тривалому, але такому цікавому шкільному житті…»
З уст директорки прозвучала також надзвичайно приємна новина про те, що вчителі «Дивосвіту» змогли підтвердити свій високий професійний рівень серед колег-педагогів багатьох суботніх шкіл, тим самим ще вище підіймаючи імідж нашого центру. Серед 25 номінацій І-го Міжнародного конкурсу «Найкращий вчитель української мови за кордоном» в номінації «Кращий вчитель початкових класів» перше місце посіла Леся Іванівна Мельник. У цій же номінації Світлані Михайлівні Михалюк і Наталі Василівні Бігун винесено подяку як кращим учасникам. Відзнаку цього престижного змагання отримала також й Анна Ярославівнв Гречин. Не менш радісною звісткою став і той факт, що керівництво Міжнародної української школи (МУШ) нагородило наш навчальний заклад грамотою як кращий колектив у номінації «Школа – родина». Вагому лепту в піднятті престижу «Дивосвіту» внесли і учні, отримавши відзнаки Міжнародного інституту освіти та культури Національного університету «Львівська політехніка» за участь у конкурсі на найкращий учнівський твір на тему «Життя – Тобі».
Мабуть, недоцільно вповні переповідати весь хід урочистої лінійки. Краще зосередьмо увагу на найцікавіших і найпам’ятніших її моментах. Один з них, безумовно, це – окроплення святою водицею всіх присутніх сотрудником української парохії Благовіщення Пресвятої Богородиці отцем Володимиром Нейлюком. Він не поскупився, поливаючи присутніх, чим ще більше підніс загальний настрій урочистостей. Зрештою, і його слова, звернені до школярів, залишать відгомін у їхніх серцях.
А ось волонтерів Антоніну Патиченко та Василя Зайцева гостями вже й язик не повертається назвати, адже вони стали для нас «своїми». Через них ми передаємо допомогу в зону бойових дій на сході України чи конкретним особам, що потребують коштів на лікування та реабілітацію. Цього разу Антоніна та Василь передали центру благодійну грамоту від Української православної церкви Київського патріархату, якою відзначено нашу активну участь у допомозі воїнам АТО.
Крім волонтерів ще одним бажаним гостем став нещодавній воїн одного з добровольчих батальйонів Дмитро Клушин (позивний «Дьома»). Його схвильована розповідь, як очевидця подій у самому центрі воєнних дій, не могла не зачепити за «живе».
Нарешті настав час, коли надали слово першокласникам. І вони гучно заявили про себе першими ж віршованими рядками, що прозвучали з уст Мартусі Баб’юк:
На лінійці стихли враз
І дорослі й діти.
Це тому, що перший клас
Буде говорити!
Кожен з «першачків» мав змогу виступити, але не всі це зробили: хтось через соромливість чи боязливість, а хтось і через забудькуватість. Ну, ще б: така сила-силенна люду зібралася на лінійці. Врешті-решт вимова діток ще далека до досконалості, то ж куплет з вірша у їхньому виконанні звучить на разі приблизно так:
Ігласки лисились дома,
Залаз глатися не цас!
Ось і стезецка знайома –
Я іду взе в пелсий клас!
Одначе це – не біда, адже у наймолодших учнів ще все попереду.
А потім було привітання від їхніх батьків, яке озвучила мама Каролінки Гудими Алла. Крім цього вона вручила вчителькам дітей символічний ключ у країну Знань. Знайшлася також і скринька, куди Анна Ярославівна та Ліля Іванівна вклали письмові побажання, адресовані матусями і татусями своїм чадам. Її відкриють лише після закінчення ними школи.
Звісно, не зносити ведучим голови (жарт, ясна річ), якщо б вони не надали слово одним з головних героїв святкування – майбутнім випускникам. Ті не лише промовляли до присутніх, але й подарували першокласникам букварики та жовто-сині прапорці. А ще передали символічний вогонь у вигляді свічки, поміщеної в оригінальний ліхтар, тим самим започаткувавши нову традицію в стінах нашого навчального закладу. Разом з нею є всі підстави сподіватися, що цей вогник, який з року в рік передаватиметься наймолодшим учням, запалить у їхніх серцях бажання вчитися.
Щоб завершити перелік подарунків, згадаймо також дитячу поетичну збірку «У лісі, ой не в темному», подаровану школі завідуючою літературно-драматичним відділом, відповідальним секретарем художньої ради Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Надією Труш. Тридцять примірників цієї книжечки надійшло до нашого центру зі Львова. Їх вирішено приберегти на призи учням молодших класів.
І ще буквально кілька слів про випускників. Якщо їхній виступ було запрограмовано, то поява їхніх попередників, котрі закінчили наш навчальний заклад цьогоріч, виявився для багатьох приємною несподіванкою. Безумовно, звернення Яни Держко та Владислава Телев’яка аудиторія зустріла з великою приємністю.
Цей фоторепортаж був би неповним, коли б не розказати про концертні номери, які, безперечно, прикрасили святкову програму. Це і пісні у виконанні ансамблю «Передзвін», з яким успішно виступила юна іспанка Беатріс Монтеро Павон, заспівавши віночок українських пісень (браво-бравісімо, Беатріс!). Теж усім сподобався спів першокласників як і танці «Привітальний» і «Козацький» у виконанні учасників гуртка «Перлина». Але чи не найбурхливіші оплески, які переходили в овації, отримали Христина Наумова й Ігор Чижевський за гумористичну композицію «Із сиром пироги».
Найурочистіша мить торжества настала тоді, коли озвався перший шкільний дзвоник, сповіщаючи про початок нового навчального року. Він продзвенів у руках першокласниці Даринки Курчик і одинадцятикласника Вадима Проскуровського.
Якщо ви гадаєте, що на цьому свято завершилося, то ви глибоко помиляєтеся. Своє продовження воно знайшло в обох перших класах, куди завітали два козаки (ними на деякий час стали два Романи – Бережінський і Капуста), щоб напутнє слово промовити та пригостити козацькою кашею з горщика. Разом з ними припхалося чортенятко (з цією роллю блискуче впорався Данилко Чепіль). Власне, воно, капосне та пустотливе, свої п’ять копійок намагалося повсякчас вставити, перебиваючи старших. Та козаки зі своєю місією впоралися сповна, не лише поради давши «першачкам», але й почастувавши їх смачною кашею, яка, за їхнім же висловлюванням, надасть наймолодшим школярам здоров’я, сил і наснаги на весь навчальний рік. Одначе цю страву скуштували не лише дітлахи, але й їхні батьки та дідусі.
Цікавим стало продовження урочистої лінійки і в учнів десятого класу, до яких на урок прийшов уже згаданий раніше боєць-доброволець Дмитро Клушин. Той час, який він провів зі старшокласниками, став для них справжнім уроком патріотизму, відданості найдорожчій вітчизні.
А наостанок хотілося б навести з деякі цифри, здатні привернути увагу до нашого культурно-освітнього центру набагато ширшої читацької аудиторії. По-перше, цього року за парти сіло 280 учнів, а ця кількість – також побитий рекорд попередніх років. 150 осіб навчатимуться у початковій школі (в тому числі 28 дошкільнят) і 130 – в середній і старшій. Словом, за цим показником, як би це нескромне не прозвучало, проте факт залишається фактом, наша суботня школа й надалі залишатиметься лідером серед подібних навчальних закладів Європи. По-друге, в новому навчальному році до виконання своїх функціональних обов’язків приступає 26 учителів і шкільних працівників (для трьох з них дзвінок, як і для першокласників, пролунав уперше).
Завершуючи цей допис, нагадаємо, що знання це – скарб, а вміння вчитися – ключ до нього. Тож, успішного вам старту, «дивосвітівці», й такого ж фінішу в червні наступного року.
Дивосвітівські новини від МИРСЬКОЇ Калини.