Зірка української естради Ірина Федишин ретельно занотовує кожен свій виступ. Тому всі концерти закарбовані у її пам’яті та на світлинах. Будь-яка програма стає для неї святом. Одначе, не лише для неї, а й для численних її шанувальників. У цьому мали змогу переконатися всі, хто завітав до культурно-освітнього центру «Дивосвіт», що в Алькорконі, в суботу, 3 жовтня. А таких виявилося, хоч греблю гати. Чотири концерти і – чотири аншлаги. Такого «Дивосвіт» ще не бачив!..
На її приїзд очікували і з нетерпінням, і з хвилюванням, яке подекуди переростало в побоювання. Ну, ще б: така артистка приїжджає! Хотілося провести концерти на найвищому рівні, щоб комар носа не підточив.
Квитки на два виступи, що планувалися спочатку, розійшлися майже миттєво як для подібних заходів у іспанській столиці та її околицях. Тоді організатори туру Ірини по Іспанії вирішили давати третій концерт, а згодом і четвертий. Звісно, за особистою згодою співачки, бо стільки виступів упродовж одного дня – це вам не мильні бульбашки пускати. І знову ж таки: всі квиточки розібрали.
Здавалося б, ніщо не передвіщало «хмарного неба». Проте перед самісіньким відльотом артистки та її супроводу з Варшави трапилося несподіване. Наші гості переплутали летовища, прибувши в аеропорт імені Шопена. Натомість літак на Мадрид стартував з «Модліна». Довелося хапати ноги в руки і «летіти» (друге слово годі підібрати) в іншому керунку. Щастя, що рейс затримали на дві години, а могло трапитися, що концерти потрібно було б відміняти або переносити…
Але давайте ближче до теми, тобто безпосередньо до виступів Ірини Федишин на дивосвітівськй сцені. Концертна програма під назвою «Лише у нас на Україні», направду, справила на глядачів грандіозне, – ні, не так, – шалене враження! Сила-силенна позитивних емоцій обрушилася щедрим потоком на них уже з першої пісні, так і не припиняючись до завершення шоу. А що це було саме таке дійство, не доводиться сумніватися ні на йоту. І костюми, і звук, і світломузика, і підтанцьовки, і коровай на початку та національний стяг в кінці програми, і вихід Ірини в зал в ролі «паровозика», що буцімто тягне за собою поїзд (сформований з присутніх у залі) в рідний край, і засвічені «мобілки», що символізували зірки на небі – усе створювало неперевершений ефект.
Доплюсуйте сюди пісні, які публіка знає будь-де і підспівує разом з артисткою. Не став винятком у цьому плані й «Дивосвіт». Скажімо, ту ж хітову «Калину», яка є особливою для Ірини Федишин, оскільки вона не часто виконує речі, написані не нею. Чи твір «Лише у нас на Україні», який можна почути навіть на перерві в суботній школі у виконанні учнів. Або ж відомі українські народні пісні в інтерпретації нашої гості, котрі знайомі кожному чи не з колиски: «Чом ти не прийшов», «Чорні очка». Так ось, їх не лише підспівували, але й супроводжували оплесками і навіть пританцьовували. А вже після виконання неодноразово лунали вигуки «Браво» і «Молодець».
Ясна річ, зачарували глядацьку аудиторію і менш відомі пісенні твори співачки, поетеси та композитора, що прозвучали цього дня. Маємо на увазі «Прошу в неба», присвячену героїчним воїнам АТО, або ж танцювальну річ «Серця стук». Чи «Родину», в якій звучать до болю близькі кожному з нас, заробітчан, слова:
Ми повертаємось додому, ми повертаємось додому,
Де нас завжди чекає мама кожну мить.
Стара смерека зніме втому, стара смерека зніме втому,
Що назбиралася за стільки довгих літ.
У цьому ж ряду і пісня «Долоньки», адресована діткам, та «Адажіо», яку Ірина виконала разом зі своїм чоловіком, а за сумісництвом і продюсером, і майстром гумористичного жанру Віталієм Човником.
Коли вже зайшла мова про інших учасників програми, то назвемо і двох чарівних дівчат з шоу-балету «X-Dance» – віртуозних й екстравагантних Марію Хлов’як і Ксенію Мартиненко, чиї танці викресали в серцях глядачів стільки вогню.
Згадаємо добрим словом і організатора іспанського туру, без якого ми б навряд чи побачили і почули Ірину, нашого доброго знайомого з Києва, художнього керівника театру пісні «Світ пісень» Андрія Іванова. До цього списку варто додати і представників «Дивосвіту», які доклали масу зусиль, щоб концерти нашої землячки зі Львова відбулися. Це і директор центру Наталя Бондаренко, і керівник танцювального гуртка «Перлина» Ігор Чижевський, і помічник звукорежисера Олег Наумов. А також, безумовно, ті родини дивосвітців, які прийняли у себе вдома гостей, забезпечивши їм відповідний комфорт.
Кожна справа має своє логічне завершення. Тому, як не приємно було б слухати пісні у виконанні Ірини, але настає час, коли потрібно розлучатися. Та навіть після концерту вдячні глядачі робили це вкрай неохоче. Тому нашій гості, виснаженій та «вичавленій», неначе лимончик, одначе щасливій від навдивовиж теплого прийому, довелося ще й роздати чимало автографів, сфотографуватися на пам'ять з багатьма бажаючими. І… дати мені коротеньке інтерв’ю.
Проте, перш, ніж перейти до розмови…
Біографічна довідка.
Ірина Федишин народилася у Львові 1 лютого 1987 року. Її дідусем є завідувач кафедри фізики та математики Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Гжицього професор Ярослав Федишин. А ось батько став музикантом, тому його гени, мабуть, передалися Ірині.
З дитинства вона проявляла музичні, вокальні та сценічні здібності. Вже в шість років спробувала себе у ролі ведучої. Тато все ж ніколи не вважав музику серйозною професією і мріяв, щоб донечка займалася… шахами.
Першим музичним інструментом у майбутньої співачки був синтезатор, на якому, швидко навчившись імпровізувати, Іра почала писати перші свої пісні.
У 13 літ дівчина вирішила здобувати музичну освіту та пішла навчатися в музичну школу. Там вона вела концертні програми. Та коли настав час обирати професію, майбутня співачка поступила на економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Незважаючи на це, не полишала приватні уроки музики й вокалу.
Брала участь та перемагала в юнацьких конкурсах, на фестивалях. Деякі пісні потрапляли в ротації на українських радіостанціях. У 2005 році вийшла в півфінал національного конкурсу Євробачення, а в 2006-му та 2009-му виступала в концертній програмі «Шлягер року».
2007 року І.Федишин випустила альбом «Твій ангел», який розійшовся найбільшим тиражем у Західній Україні. Наприкінці того ж 2007-го – альбом «Україна колядує». За півтора місяця було продано більше десяти тисяч його копій. Згодом вийшли альбоми «Пароль» (2012 рік) і оновлений «Україна колядує» (2013 рік). А буквально нещодавно Ірина порадувала своїх прихильників новим диском «Цвіте калина».
Торік, не День незалежності України, відбувся фінальний концерт конкурсу україномовної пісні «Український формат», на який надіслали понад тисячу пісень. Ірина Федишин стала переможцем проекту з піснею «Серця стук».
Звісно, після такого навантаження, яке отримала наша гостя під час концертного марафону, не годилося набридати їй довго та нудно. Тому ми обмежилися кількома запитаннями.
– Ірино, знаю, що вам фізично дуже важко: чотири концерти – це не жарт. Та все ж, як вам тут співалося?
– Дуже добре, тому що люди підтримували. Направду, вражена підтримкою від першої до останньої пісні. Вийшла співати першу і таке відчуття, що це остання. Тобто, коли публіка вже «розігріта», коли всі аплодують. А ти виходиш, і вони так гаряче тебе сприймають. Це надзвичайно приємно.
– Відчули різницю між публікою в Україні та нашою заробітчанською братією тут, в передмісті Мадрида?
– Ну, публіка для мене завжди всюди рідна та близька. То ж намагаюся відпрацьовувати на максимумі, тобто на всі сто процентів. Але в кожному залі вона особлива. Тут мені все ж відчулося, що люди хотіли почути ці пісні, за якими заскучали.
– Іншими словами дає себе знати ностальгія за рідною домівкою?
– Мабуть, що так. Словом, цього в Україні не відчуєш.
– Десь посередині програми стало помітно, що до вас раптово повернулося «друге дихання», тобто відбулося емоціональне піднесення.
– Так-так. (Сміється). Енергію та наснагу почерпнула із залу. Можливо, люди вже знали, що то в мене четвертий концерт, тому не дуже придиралися: чи я шпортаюсь чи не шпортаюсь, яка в мене зачіска та макіяж. Якщо чесно, то четвертий концерт співати важкувато. Але емоційно люди дуже гарно сприйняли, тому вважаю, що все вдалося.
– Ви вперше в країні фламенко?
– Так, вперше.
– І наважилися приїхати фактично відразу після народження другої дитинки? Напевно, мрієте, щоб пішла вашими стопами? Жартую, звичайно, бо крихітці ще рости і рости. Але хто у вас народився?
– Другий синочок – Олежик. Якраз в Іспанії відзначимо три місяці його появи на світ. Між іншим, і старший Юрчик, якому іде четвертий рік, і мама моя також разом з нами. Ми всі приїхали сюди.
– Мушу зауважити, що ви вирішили поєднати материнство з роботою. 8 вересня дали концерт у Трускавці, 13-го – в Бориславі. А потім ось до нас гайнули. Не жалкуєте, що протоптуєте стежину сюди, в той час, як могли б значно більше уваги приділити дітям?
– Звичайно, не шкодую. Мені приємно, що люди пішли із залу щасливі. Я відчула, що мої пісні потрібні, що їх люди люблять, хочуть чути. Відчувається, що вони чекали на цей концерт. А діти мої поряд зі мною, так що ніяких жалів. Навпаки щаслива, що сюди приїхала.
– Не треба бути казна-яким мудрагеликом, щоб зрозуміти, що ваші виступи припали заробітчанам до серця. То ж видається, що ви у нас можете невдовзі знову стати бажаною гостею. Маю на увазі вже наступне Різдво Христове, до якого у вас підготовлена чудесна програма. То як, приїдете?
– Я б з радістю. (Сміється). Насправді ж, на Різдво у мене завжди дуже насичений графік, кожен день розписаний чи не похвилинно. Цього року, скажімо, ми об’їхали з різдвяною програмою 22 міста України. Щодня було інше місто, тому буде важко встигнути і там, і тут. Але думаю, що все можливо. Як мовиться, поживемо – побачимо.
– Дякую за розмову, творчих вам успіхів, Ірино. І до наступних зустрічей.
Любомир КАЛИНЕЦЬ.