Перша Хресна дорога родин мігрантів в Івано-Франківську
У п’ятницю, 6 квітня, в Івано-Франківську відбулася перша Хресна дорога для родин мігрантів, зініційована референтурою у справах мігрантів Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ та спільнотою колишніх заробітчан «Пієта». Очолив хресний хід о. Ігор Пелехатий, духовний опікун спільноти.
Колишні й теперішні заробітчани, їхні родини та діти молилися за подружжя, українців, які загинули у світах, і тих, котрі пропали безвісти на чужині, а також ув’язнених, хворих.
Під час хресної ходи учасники роздумували над усіма людськими упадками, які породжують бажання покинути Батьківщину і призводять до трагічних наслідків, описаних вище. Зокрема, розглянули ситуації розпаду подружжя ще тут, в Україні, що нерідко є причиною виїзду. Окрім того, звернули увагу на те, що дитину не завжди запрошують до участі в обговоренні рішення щодо виїзду батьків. Це, за словами п. Оксани Пронюк, члена спільноти «Пієта», є хрестом, який батько чи мати кладе на плечі своєї дитини, котра не вповні ще може зрозуміти, чому її покинули рідні.
Учасниками процесії була також місцева молодь і діти, які вишикувалися в колону, притискаючи до грудей образки зі стаціями Хресної дороги. «Однією із зупинок Хресної дороги, де читали розважання, був нещодавно відкритий Польський візовий центр, біля якого щодня скупчуються прикарпатці, бажаючи виїхати в пошуку роботи, – розповідає п. Пронюк і додає: – Ми свідомо вибрали це місце як одну із стацій, щоб освятити її своїми молитвами».
Сайт УГКЦ, 9 квітня 2012 р.
Заробітчан, яких не пускають в Україну, звинуватили у блокуванні кордону
Уже другу добу українські заробітчани вимушені чекати на польсько-українському кордоні. В Україну їх не пускають, бо, за словами митників, заробітчани порушили українське законодавство – везуть додому забагато багажу. Про це повідомляє програма новин «Огляд дня».
Перед польським пропускним пунктом «Медика», за словами водіїв, утворилась трикілометрова черга. Працівники митниці кажуть, що затримують заробітчан на кордоні лише на годину.
«Так склалося, що близько двадцяти мікроавтобусів везли товари заробітчан, різноманітні передачі, кількість котрих при митному огляді перевищила норму без оподаткування», – зауважив Олег Кузнєцов, заступник начальника митного посту «Мостиська».
Водії мікроавтобусів бідкаються: за перетин кордону в них вимагають величезні хабарі. Тим часом заробітчан звинуватили у блокуванні державного кордону і навіть викликали на пункт пропуску міліціонерів.
ZIK, 3 квітня 2012 р.
Заробітчани перерахували в Україну найбільше коштів за минулі роки
Сума грошових переказів трудових мігрантів у минулому році практично зрівнялася з обсягом прямих іноземних інвестицій в економіку Україну.
У Національному банку повідомили про збільшення обсягу приватних грошових перерахувань з-за кордону в нашу країну в 2011 році на 19,7%, до $ 7,02 млрд. «Ця сума практично еквівалентна розміру коштів, що надійшли в Україну у вигляді прямих іноземних інвестицій – $ 7,2 млрд», – зазначено в повідомленні, пише «Тиждень».
Регулятор констатував, що перерахована фізичними особами в Україну сума виявилася найбільшою за останні 5 років, але її частка у ВВП все ще невелика – 4,3%. Основна сума переказів – $3,25 млрд – пройшла через кореспондентські рахунки банків. Другим за пріоритетністю каналом стали міжнародні системи переказу грошей – $2,8 млрд (зростання на 31,9%). При цьому обсяг коштів, перевезених неофіційно, також збільшився – з $777 млн до $963 млн (+23,9%). Згідно зі статистикою НБУ, головним «постачальником» коштів до України залишаються гастарбайтери, які офіційно працюють за кордоном менше року, – близько $ 4 млрд, в той час як «постійні» трудові мігранти перерахували всього $ 1,89 млрд.
Перелік найбільш привабливих для української трудової міграції країн залишається колишнім. 70% переказів надійшло всього з семи юрисдикцій: надходження з Росії зросли на 22,8%, до $1,99 млрд, з США – на 6%, до $613 млн, Німеччини – на 10,8%, до $423 млн, охопленою кризою Греції – на 12,6%, до $341,4 млн, Кіпру – на 36,8%, до $331,1 млн, Італії – на 15,4%, до $325,2 млн. Упав приплив з Великобританії – на 2,3%, до $248,2 млн.
Росія, будучи найбільшим ринком мігрантів з Україною, разом з іншими країнами СНД забезпечила 30% коштів, офіційно і неофіційно перерахованих в Україну.
Як повідомлялося раніше, за підсумками III кварталу 2011 року обсяг приватних грошових переказів в Україну з-за кордону становив близько $5 млрд.
Нагадаємо, за даними Міжнародної організації з міграції, кожен сьомий українець виїхав на заробітки за кордон.
ZIK, 3 квітня 2012 р.
На Львівщині відбулася нічна піша проща мігрантів Львів-Страдч
У Львові в приміщенні конференц-залу Архикатедрального собору Святого Юрія відбулася зустріч родин мігрантів, яка завершилася нічною пішою прощею у Страдч.
Зустріч організована Пасторально-місійним відділом УГКЦ та референтурою у справах мігрантів та іммігрантів Львівської архиєпархії.
Як повідомили організатори, участь в зустрічі взяло близько 300 паломників із Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської та Закарпатської областей. Прощу благословив митрополит Львівський Ігор Возьняк. А опікувався духівник для мігрантів Львівської архиєпархії о. Любомир Гладюк та голова молодіжної комісії Львівської архиєпархії УГКЦ о. Тарас Сітьо.
«Переймаючись долею українського народу за кордоном, завжди згадуйте у своїх молитвах мігрантів, особливо тих, котрі перенесли великі терпіння, та тих, котрі не повернутися живими у рідну домівку», – зазначив митрополит Львівський Ігор Возьняк.
Напередодні нічної пішої ходи, у конференц-залі курії Львівської архиєпархії відбулася чергова щомісячна зустріч мігрантів та їхніх родин на тему: «Як почути мігранта?». Цьогорічна зустріч проходила у новому форматі – духовній мігрантській порадні. Робочу частину зустрічі вів канцлер Львівської архиєпархії УГКЦ о. Сергій Ковальчук.
На спілкування з мігрантами приїхали дослідники сучасної української трудової міграції, зокрема: науковий працівник Падуанського університету Франческа Віонелло (Італія), науковий працівник Центрального європейського університету Олена Федюк (Угорщина), науковці із Львівського національного університету ім. І. Франка Оксана Годованська, Олена Гінда та Вікторія Володько.
Завершилося спілкування Акафістом до Христових ран у соборі Святого Юрія. Опісля учасники вирушили пішим ходом у Страдч.
Наступна зустріч родин мігрантів відбудеться на Львівщині, у квітні. Усі охочі можуть приєднатися до пішої прощі Самбір-Лаврів.
ZІК, 27 березня 2012 р.
У Львові на міжнародній науково-практичній конференції говорили про транснаціональні сім’ї як наслідок української трудової еміграції
Сайт УГКЦ, 26 березня 2012
Міжнародна науково-практична конференція «Транснаціональні сім’ї як наслідок української трудової еміграції: проблеми та шляхи їх розв’язання» завершила свою роботу. Вона відбулася у Львові, у головному корпусі НУ «Львівська політехніка». Організаторами заходу, зокрема, були: Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою (МІОК), Всеукраїнський благодійний фонд «Запорука», Soleterre – Strategie di Pace ONLUS.
У конференції взяло участь понад 100 учасників, серед них 20 прибули з-за кордону. Захід проходив у формі наукового діалогу, презентацій практичного досвіду громадських організацій і майстер-класу українських та італійських спеціалістів. Варто зауважити, що цього року організаторам вдалося зібрати навколо проблеми мігрантства різні структури: громадські, церковні, а також місцевого самоврядування.
Про стратегічну роботу Церкви з міжнаціональними сім’ями трудових мігрантів розповів о. Василь Поточняк, виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ (ПМВ). Він, зокрема, детально представив присутнім значення та діяльність Відділу, утвореного Синодом Єпископів у 2008 році, в Україні і за кордоном. Зазначив, що ПМВ координовано займається роботою з мігрантами та їхніми родинами (Комісія у справах мігрантів), іммігрантами та біженцями (єзуїтське служіння), морським капеланством (Одесько-Кримський екзархат). У цьому йому в Україні допомагають єпархіальні та екзархальні референти у справах мігрантів та іммігрантів. ПМВ також співпрацює з духовними семінаріями та монастирями задля виховання душпастирів і монашества до місійної діяльності, з єпархіальними Карітасами, Українським католицьким університетом, Мирянською, Катехитичною, Молодіжною, Євангелізаційною комісіями задля розвитку душпастирського служіння мігрантам та їхнім родинам. Також є співпраця з громадськими організаціями та науковими інституціями в Україні й за кордоном. Поза Україною ПМВ задля надання духовної опіки трудовим мігрантам співпрацює з апостольськими візитаторами, апостольськими делегатами, генеральними вікаріями, пасторальними координаторами, парохами та капеланами УГКЦ у країнах перебування наших вірних.
Звертаючись до учасників конференції, секретар Відділу зауважив, що за час його перебування в Україні (третій рік) відбулися диспути, конференції, круглі столи, котрі, як він зауважує, є необхідністю, «бо там ми можемо збиратися для означення проблем і потреб, які треба представити». Однак, як він констатує, «віз і нині там». «За три роки ми в державі створили щось таке крихітне, що його навіть не можна помітити, – зауважує о. Василь і додає: – Якщо ми за найближчих три чи десять років ще щось таке маленьке створимо, то який сенс тих конференцій – просто поговорити і поскаржитись владі?». Доповідач закликав учасників організувати зусилля до однієї–двох глобальних ініціатив і чітко їх відстоювати на всіх конференціях, а відтак поступово вносити пропозиції в тих ділянках. «Запитуймо, чому, наприклад, за три місяці не зроблено нічого або мало зроблено в тій чи іншій ділянці, бо, коли говоримо загально, поступу майже нема», – говорить секретар Відділу.
Українську Греко-Католицьку Церкву, окрім виконавчого секретаря ПМВ УГКЦ, представляли Григорій Селещук, голова Комісії у справах мігрантів УГКЦ, та о. Богдан Тимчишин, голова Комісії УГКЦ у справах родини. У їхніх доповідях йшлося про родину, її складові, розуміння щастя, виховання дітей, проблеми і можливості в умовах міжнаціонального подружжя.
Сайт УГКЦ, 26 березня 2012 р.
Міграція: дозволити не можна заборонити
Європейська Спільнота на порозі глобальних міграційних викликів, під впливом яких вона кардинально змінюватиметься вже у найближчі десятиліття. Причому, ані оцінити масштаби міграцій у сучасному глобалізованому світі, ані передбачити її наслідки не здатен сьогодні жоден національний уряд. Європейські експерти говорять про міграцію одночасно як про виклик, і як про ресурс розвитку.
Ця теза є одним із висновків нового дослідження, здійсненого Міжнародним благодійним фондом «Карітас України» у співпраці з експертами Інституту народознавства НАН України, Лабораторії соціальних досліджень у Львові та Комісії УГКЦ у справах мігрантів.
Результати поглиблених експертних інтерв’ю, проведених з урядовцями, науковцями, діячами профспілок Австрії, Італії, Німеччини дають нам підстави стверджувати, що міграція і мігранти сприймаються в цих країнах як безальтернативне джерело економічно-соціального розвитку, і, водночас, як серйозний виклик для майбутнього європейських країн. Мігранти сприймаються як загроза усталеному соціокультурному укладу і правовим відносинам в тих суспільствах, куди вони приїжджають. Але головний виклик полягає у тому, що потоки новітніх мігрантів сьогодні формують нову соціальну дійсність, – наголошує Ігор Марков, керівник проекту, завідувач сектору етносоціальних досліджень Інституту народознавства НАН України.
Німеччина: ставка на дипломи
Дослідження було перезентоване на суспільно-політичного форуму «Київські діалоги», що відбувся тиждень тому у Берлін. Темою заходу була «Міграція як європейський виклик на прикладі України». Експерти з обох країн наголошують на тому, що ця подія може стати додатковим імпульсом у «перезавантаженні» міграційної політики обох країн.
Проте до висновків щодо глобальності міграційних потоків наразі готові не всі політики. Під час форуму, німецькі парламентаристи акцентували увагу на можливостях в’їзду передусім висококваліфікованих мігрантів. Така увага до дипломованих працівників зумовлена тим, що в країнах Європейської Спільноти попит на кваліфікованих працівників щороку зростає. До прикладу, у Німеччині досить давно триває дискусія щодо визнання дипломів мігрантів, яке виведе на ринок праці до трьохсот тисяч фахівців. Власне цієї думки притримувалася Анетте Шаван, колишній міністр освіти Німеччини. Під час цьогорічних «Київських діалогів» на цій проблемі наголосила також Віола фон Крамон-Таубадель, депутатка Бундестагу:
– Ми все більше говоримо про брак фахівців, хоча німецьке суспільство не готове до того, щоб мігранти масово до нас їхали на роботу. Проте навіть представники Консервативної партії починають шукати креативніших підходів до розв’язання цієї проблеми. Ми знаємо, що частина українців приїхали нелегально, і тому вони інколи не мають можливості повернутися додому, але дуже багато з них не планують залишатися у Німеччині назавжди. Вони просто хотіли б приїхати на конкретний час, щоб заробити гроші і повернутися додому. Тому ми мусимо працювати над моделями циркулярної міграції, за принципами якої фахівці могли б отримати візу і дозвіл на працю і приїхати до будь-якої країни ЄС разом зі своєю сім’єю. Проте, перш, ніж ми почнемо запрошувати фахівців з інших країн, ми повинні потурбуватися про їхні права.
Іншої думки притримуються німецькі консерватори, які переконані, що замість того, щоб щороку запрошувати півмільйона висококваліфікованих фахівців зі всього світу до Німеччини, краще підвищувати рівень освіти безробітних німців. Хоча їх опоненти не вважають це вдалим розв’язанням проблеми. Минулого року німецьким компаніям терміново були потрібні 36 тисяч інженерів та 65 тисяч програмістів.
Нагадаємо, що минулого року Бундестаг схвалив закон про спрощення у процедурі визнання іноземних дипломів. Таким чином, частина українських мігрантів тепер матиме шанс на легальне працевлаштування.
Чимало західноєвропейських, зокрема, німецьких експертів бачать перспективною політику циркулярної міграції, що передбачає періодичний приїзд мігранта в країну ЄС, на визначене місце праці, з подальшим поверненням на батьківщину.
– Ми вважаємо таку постановку проблеми застарілою, і такою, яка повертає світ у 70-ті роки минулого століття. На сьогодні чинною уже є горизонтальна циркулярна міграція, що не завжди означає повернення мігранта додому, але його періодичне переміщення, з однієї країни до інших, в пошуках кращих умов життя та праці. У підсумку, існують дві тенденції: з одного боку, розвинуті країни, через поглиблення демографічної кризи, все більше потребують мігрантів, з іншого – мігранти самі, через наростаючий дефіцит робочої сили формують і розширюють свої ніші зайнятості, чим зумовлюють подальший розвиток приймаючої країни. Регулювати такого роду мультитериторіальної міграції, – вважає Ігор Марков, можна лише через формування цивілізованих правових коридорів вільного циркулювання міграційних потоків. Це – підсумок дослідження «Опрацювання концепції політики циркулярної міграції українців до ЄС у взаємодії експертних середовищ та аналітичних центрів України та ЄС»
Український вибір
У найближчі місяці відбудеться зустріч українсько-німецької міжпарламентської групи для спільної роботи на проблемами міграції. Ця домовленість стала одним із підсумків цьогорічних «Київських діалогів».
«Ми хочемо знати, чим Німеччина ще може допомогти Україні у сфері міграційної політики? Які конкретні дії ми можемо спільно зробити?» – поставила запитання до українських політиків Стефані Шиффер, керівник фундації «Європейський обмін». – Я переконана, що не можна застосувати подвійних стандартів до країн членів ЄС і країн, які знаходяться поруч його кордону. Тому ми повинні спільно працювати над уникнення подібної ситуації, – вважає вона.
Водночас Григорій Селещук, голова Комісії УГКЦ у справах мігрантів наголосив на тому, що «сам концепт кордону втрачає сьогодні свою ефективність у контролювані міграційних процесів».
– Він не так врегульовує, як обмежує іммігрантів на ринку праці. Думаю, що повинна існувати можливість вільного в’їзду з можливістю постійного проживання і перебування. Кордон мав би бути перенесеним всередину країни, а контроль мав би здійснюватися не стільки за рухом людей, скільки за роботодавцями, які беруть на роботу нелегальних мігрантів, – вважає Григорій Селещук.
Німецькі та українські політики зійшлися на спільній тезі про те, права українських мігрантів повинні були бути врегульовані передусім українським законодавством. Але, за словами Тараса Стецьківа, при теперішньому складі парламенту, на зміни в міграційній політиці чекати не доводиться:
– В Україні питання врегулювання міграційних процесів виникло із величезним запізненням. Ще на початку 1990-их років виник невидимий суспільний договір, коли держава не помічала українських мігрантів, а мігранти не помічали цієї держави. Міграційне питання активізувалося тільки минулого року, і власне, передусім, через увагу Європейської Спільноти до цієї проблеми. Саме тоді було прийнято два репресивних закони «для галочки» і Концепцію міграційної політики, яка була гостро розкритикована експертами. Сьогодні ані в парламенті, ані у виконавчій владі жодних рухів до нової стратегії міграційної політики немає Я думаю, що в цьому складі парламенту навряд чи можна чекати серйозних змін, – вважає народний депутат.
Наразі, за різними оцінками експертів, від 1,5 до 4,5 млн українських трудових мігрантів перебувають сьогодні на заробітках. Тенденція до виїзду спостерігається також і серед молоді. Під час Форуму професор Ярослав Грицак зауважив, що чим більший розрив між людським потенціалом і можливостями його реалізації, то більшою є міграція з країни. На його думку, якщо ситуація в Україні не зміниться у найближчі кілька років, покоління, народжене у незалежній Україні, може виїхати назавжди.
Міграційна стратегія: людина передусім
Хоча Україна стоїть перед серйозними міграційними викликами, для теперішнього українського політикуму проблема врегулювання міграційних процесів актуалізується тільки перед черговими виборами, та й то лише з розрахунком на політичні дивіденди. Проте новою соціальною альтернативою в цій сфері стають активності Церкви.
До слова, цьогорічні «Київські діалоги» були зініційовані саме церковними інституціями – німецькою католицькою фундацією «Реновабіс» та Комісією УГКЦ у справах мігрантів. Під час парламентського сніданку у Бундестазі, під час якого учасники форуму зустрілися із ширшим колом німецьких депутатів, отець Штефан Дартман, керівник «Реновабісу», наголосив:
– У Німеччині не дуже популярно порушувати гострі питання щодо захисту мігрантів. Але їх не можна замовчувати, і саме Церква зобов’язана ініціювати розв’язання подібних проблем. Знаю також, що і в українському суспільстві Церква посідає особливе місце. Зокрема, УГКЦ виконує роль своєрідного орієнтира з багатьох соціальних питань, – заявив керівник «Реновабісу».
Під час форуму, на перспективі людського виміру міграції наголосив і владика Йосип Мілян, який, зокрема, зауважив, що «на відміну від держави, яка бачить в українських трудових мігрантах переважно електорат, з якого можна отримати якусь користь, Церква мислить категоріями потреб і переживань конкретної особи».
15 березня, у продовження цієї ідеї, у Києві, в Національній академії наук відбувся круглий стіл «Обличчям до людини: Церква і Держава у служінні емігрантам», зініційований Комісією УГКЦ у справах мігрантів, де взяли участь провідні церковні діячі, політики, експерти.
ZІК, 26 березня 2012 р.
Владика Богдан (Дзюрах): «Ми не перестаємо стукати до умів та сердець можновладців щодо долі мігрантів»
Незважаючи на мовчанку, ми не перестаємо стукати до умів та сердець можновладців і сподіваємося, що держава, врешті, обернеться обличчям до власних громадян, які перебувають за кордоном і потребують її захисту та підтримки. Про це сказав Секретар Синоду Єпископів УГКЦ Владика Богдан (Дзюрах) в інтерв'ю виданню «До світла». Владика вкотре зазначив, що Церква донині чекає на відповідь від представників влади, чому нічого не робиться для того, аби наші співвітчизники повернулися додому.
«Якщо б держава запропонувала їм роботу, відповідну до їхньої кваліфікації, та заробітну платню, достатню для гідного утримання себе і своїх рідних, вони б повернулися. Та, на жаль, держава все ще замало робить, аби змінити цю ситуацію. Тому створюється враження, що комусь навіть вигідна така ситуація, бо дозволяє без найменших затрат з боку уряду поповнювати державний бюджет коштами, які заробітчани переказують або передають в Україну різними шляхами», – наголошує Секретар Синоду Єпископів.
За його словами, заробітчани переказують в Україну «вражаючі суми грошей». «Говорять про переказ майже шести мільярдів доларів на рік (це лише через офіційні канали!). Те, що ця цифра оплачена надто дорогою ціною (розбиті сім’ї, втрачені професійні навички, соціальне сирітство), схоже, цікавить не багатьох у владних кабінетах», – констатує Владика Богдан.
Водночас Секретар Синоду наголошує, що створення нових парафій УГКЦ в країнах еміграції не є самоціллю для Церкви. «Для нас важлива доля українців, доля наших вірних, а не власні структури. Ми не будемо триматися за них, якщо зникне в них потреба. Ми створюємо структури, відповідно до духовно-пастирських потреб наших вірних», – пояснює він.
Уже сьогодні священнослужителі УГКЦ опікуються вірними Церкви у понад 140 місцевостях в Італії. Це, за словами Владики Богдана, набагато більше, ніж у деяких східних екзархатах на території самої України. Він розповідає, що для забезпечення якомога кращої духовної опіки Італійська Єпископська Конференція, у порозумінні з ієрархією нашої Церкви, призначила координатора для наших вірних (сьогодні ним є о. Ярослав-Марко Семеген), а Апостольська Столиця іменувала Преосвященного Владику Діонісія (Ляховича) Апостольським візитатором для українців греко-католиків в Італії та Іспанії. Тож, завдяки спільним старанням нашої Церкви та братів римо-католиків вдалося налагодити досить дієву душпастирську мережу для наших вірних в Італії. Окрім цього, питанням душпастирської опіки мігрантів у всьому світі за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ безпосередньо займається Комісія у справах мігрантів і Пасторально-місійний відділ Патріаршої курії, що його очолює Преосвященний Владика Йосиф (Мілян).
«Ці особи та інституції і в країнах поселення, і в Україні розробляють і втілюють у життя численні пасторальні ініціативи, починаючи від забезпечення вірних духовною літературою і закінчуючи проведенням курсів постійної формації для священиків-місіонерів, які служать серед емігрантів. Зрештою, одним із чудових прикладів такої духовної опіки наших вірних в Італії є журнал «До Світла», який несе промінь Божої любові та надії не лише греко-католикам, а й усім нашим співвітчизникам за кордоном», – завершив Секретар Синоду Єпископів Владика Богдан (Дзюрах).
Сайт УГКЦ, 22 березня 2012 р.
Владика Гліб (Лончина) провів великопісні реколекції у Барселоні
Від 9 до 11 березня 2012 року з великопісними реколекціями українську греко-католицьку спільноту храму Матері Божої Неустанної Помочі міста Барселони (Іспанія) відвідав Владика Гліб (Лончина), Апостольський екзарх для українців у Великобританії та Візитатор для українців в Ірландії. Темою цих духовних наук стала притча про блудного сина. Насамперед, Владика пояснив, що реколекції служать для того, щоб ми, віряни, могли більше подивитися самі на себе, зануритися в глибину своєї душі.
За словами Владики Гліба, «історія про блудного сина – це не є просто історія, – це історія нашого життя». На прикладі молодшого сина, який покинув батьківський дім, Владика говорив про нас, Божих дітей, котрі через щоденні турботи віддалилися від Бога-Отця, шукаючи батьківську любов там, де її нема.
Проповідник також порівняв любов батька, що прийняв свого сина в обійми після того, як його нащадок розтратив усе своє майно, з любов’ю Отця нашого Небесного. «Так і ми зі своїми упадками, неміччю, але з покаянням і подякою впадімо в Його обійми. Бо Божа любов є сильнішою за наш гріх. А, віддавшись в обійми Отця, погоджуймо свою волю з Божою, так як це зробив Ісус. Молячись в оливному городі і обливаючись кривавим потом, Він просив свого Батька, щоб відвернув цю чашу терпіння, кажучи: "Але нехай буде не моя воля, а Твоя". І Бог вислухав свого Сина: дав Ісусові силу, щоб Він міг пережити ці страсті. І саме ці страсті Христові, Його важкі муки врятували нас», – наголосив Владика.
Реколектант підкреслив, що найголовнішою особою притчі є милосердний батько. Він є той, до кого ми маємо навернутися, той, який дарує нам дім, мир і радість. Ніщо нам не дасть такої радості, як Боже прощення. «Завершення нашої подорожі, до якої веде нас притча,- сказав Владика,- це покаятися і бути милосердними, як Отець наш Небесний».
Завершуючи свої великопісні науки, Владика зазначив: «Святі – не ті, які є праведні, а ті, які каються».
Сайт УГКЦ, 13 березня 2012 р.
Волинський заробітчанин врятував святиню зі смітника й передав храму
Заробітчанин перевіз через кілька кордонів і подарував луцькому храму старовинну ікону, яку в Іспанії збирались викинути на смітник. Чоловік пережив прискіпливі перевірки на двох митницях, а на території Німеччини – навіть безпричинне взяття під варту, утримання у в’язниці і депортацію. Втім, на його превеликий подив, старовинну ікону Богоматері, що лежала на дні валізи, ні поліцейські, ні митники так і не побачили. І саме її заступництвом чоловік пояснює благополучне закінчення його невеселої історії.
Заробітчанин Іван розповів: «Ікону Богородиці я виявив під час ремонту однієї мадридської квартири. Вона лежала в стосі картин, що залишились від попередніх господарів. Придбавши уквартиру, нові власники помешкання зібрались їх викинути на смітник. Як виявилось, раніше квартира належала військовослужбовцю, що в роки Другої світової воював на боці гітлерівської Німеччини. Мені вдалось з’ясувати, що певний час дивізія, у складі якої ніс службу іспанець, дислокувалась під Курськом. Тому цілком можливо, що ікону він привіз з війни як трофей, сподіваючись вигідно продати. Втім, схоже, для нащадків вона ніякої цінності вона не являла».
Побачивши старовинний образ, з якого дивився скорботний лик Богородиці, чоловік зрозумів, що тримає у руках православну святиню. А відтак вирішив, що її місце – у храмі. Тому й спробував переправити ікону в Україну. Автівка, якою добирався додому лучанин, без проблем перетнула іспансько-французький і французько-німецький кордони. А зовсім недалеко від польської митниці їх зупинили німецькі поліцейські. «Мене вивели з машини, перевірили документи, і незважаючи на те, що все було в порядку, забрали з собою. Нічого не пояснюючи, почали обшук. Перевірили всі речі, навіть спеціальними спицями прокололи підошви у взутті – очевидно, шукали наркотики. Коли ж дійшли до валізи, де лежала ікона, я почав подумки просити Богородицю про допомогу. І, як не дивно, німці лише відкрили сумку, але перевіряти її не стали. Обмежились тим, що забрали всі гроші, а мене відвезли у в’язницю», – зізнався Іван.
Як виявилось, чоловік був не першим бідолахою-іноземцем, якого без пояснення причин німці запроторили за грати. І лише після втручання посольства ситуацію вдалося врегулювати. Українця передали французькій поліції. Ті, своєю чергою, знову обшукали чоловіка, проте валізу з іконою так і не перевірили. Після цього видали всі необхідні документи і відправили його в Іспанію.
Друга спроба перевезти ікону в Україну таки вдалася. Чоловік поклав образ на дно коробки з олією і передав попутнім транспортом, а сам вирушив в Україну літаком. Всю дорогу пан Іван щиро молився Богородиці, і вона знову його почула – коробку ніхто так ні разу і не відкрив.
Відразу по прибуттю заробітчанин подарував ікону одному із луцьких православних храмів. Зважаючи на те, що святиня потребувала відновлення, священики звернулись за допомогою до фахівців музею Волинської ікони. «Ми маємо справу з однією із копій знаменитої Донської ікони Богородиці, що її написав у XIV столітті Феофан Грек. Вона завдячує своїй назві донським козакам – за легендою, саме ця ікона надихала їх під час битви на Куликовому полі, і її вони на честь перемоги подарували Димитрію Донському. Їкону часто переписували, зокрема, у нашому випадку це копія XIX століття.
Найімовірніше, її намалювали в обителі. Про це свідчить досить вправне монастирське письмо з правильною іконописною каліграфією, із знанням основ виписування лику, послідовності накладання фарб», – розповіла художник-реставратор Леся Обухович. Пані Леся каже, що працювала над іконою кілька місяців – живопис на старовинному образі був зовсім забруднений, на левкасі видно було вм’ятини. Днями після реставрації Донську ікону Богородиці повернули в храм. Прикрашена новою рамкою, найближчим часом вона займе чільне місце в іконостасі.
ZІК, 27 січня 2012 р.