– Ігоре Юліановичу, а ось як ви звикали до іспанської кухні?
– У іспанців існують деякі стереотипи, що склалися упродовж віків. Один з них – харчування. Вони не їдять, коли заманеться, а лише в певні години. І з 14-ї до 16-ї пополудні в Іспанії – пустота, бо всі обідають. Після чого настає час так званої сієсти.
– Цікавий момент, між іншим. Післяобідній відпочинок із короткочасним сном, а саме так можна трактувати слово «сієста», іспанці вважають своїм власним винаходом. Не пригадую точно, але кілька років тому вони навіть на державному рівні пропонували іншим країнам ввести цей звичай у повсякденний розпорядок. Як на мене, гарна рацпропозиція, яка, на жаль, не прижилася. Бо яким же в такому випадку буде робочий день?.. Та даруйте, що перервав вас.
– А ось вечеряють мешканці країни хамонів дуже пізно. О сьомій вечора ще ніхто не дозволить собі цього робити. Знову ж таки, є певні норми стосовно кількості споживання їжі в ту чи іншу пору доби.
Взагалі, іспанці – люди «нічні», тому вечеряють пізно. Люблять засиджуватися допізна. При цьому вони дуже комунікабельні. Тобто хочуть виходити з дому, спілкуватися з іншими людьми, друзями. І місцями таких зустрічей стають бари та ресторани.
Іспанці дуже люблять свою кухню, навіть пишаються нею. Більше того, пропагують у світі. Мені вона, звичайно, не дуже подобається, за винятком ковбасних та ще деяких м’ясних виробів. Чорісо, сальчічони і хамони припали до смаку. Також це стосується і сирів. А ось славнозвісна іспанська паейя мене не дуже вразила. Хоча вони нею захоплюються.
Одначе можна однозначно ствердити, що їхня кухня надзвичайно корисна для здоров’я. Тому що іспанці споживають дуже багато овочів і фруктів. І, звісна річ, дуже важливий компонент чи не до всіх страв – оливкова олія, яка також сприяє зміцненню здоров’я. Додаймо ще й червоне сухе вино, яке у них непогане, і яке медики рекомендують пити.
Ще одна важлива деталь. Харчуючись, іспанці насолоджуються життям. Саме так вважаю. Адже вони справді люблять і смачно поїсти, а крім того ще й поспілкуватися під час трапези. Тому в них не прийнято їсти швидко і мовчки. І це правильно. Тому що, спілкуючись, ти сприяєш нормальному травленню їжі. Тобто, іншими словами, їжа в іспанців – це також і певний соціальний акт, а не просто фізіологічна потреба.
– А як ви поставилися до інших традиційних захоплень іспанців: кориди, футболу? Чи вважали за потрібне оглянути їх? Кажуть щось на зразок такого: бути в Іспанії і не бачити кориди, це те саме, що побувати в Римі й не уздріти Папу Римського.
– Ну, не знаю-не знаю. На кориду не ходив. Вона мене не дуже цікавить. Хоча і розумію іспанців, адже це їхня національна атрибутика. Навіть, у певному розумінні, гордість. Хоча все, знову ж таки, залежить від того, в якій частині Іспанії ви перебуваєте і з ким розмовляєте. Тому що північні іспанці не дуже її сприймають. Я знаю чимало про кориду, читав про неї. Та бажання особисто переглянути бодай один бій не виникало.
А ось футболом, зокрема іспанським, захоплююся віддавна. Цей вид спорту в них – не інакше як на рівні релігії. Іспанці ним живуть. Взагалі, вони загалом цікавляться спортом. Одначе не тільки цікавляться, але й надзвичайно активно займаються ним.
Що мене ще зацікавило? Те, що іспанці не байдужі до політики. Особливо внутрішньої. І отієї байдужості, яку ми спостерігаємо в себе, особливо серед молоді, нема. Молоді іспанці можуть дати характеристику будь-якій партії, будь-якому політичному лідеру. І оригінально при цьому мислять. Їх не потрібно закликати до якихось рішучих виступів. Якщо вони бачать, що щось робиться неправильно, то виходять з протестом на вулиці й кажуть, що так не можна чинити. Хоча, з іншого боку, мене хвилює певне нагативне ставлення багатьох іспанців до басків. Це, звичайно, зрозуміло. Адже останніх асоціюють з бандою ЕТА.
Ясна річ, не можуть не вражати їхні фієсти (святкування). Ні для кого не є таємницею, що іспанці люблять і вміють святкувати, відпочивати, веселитися. Які грандіозні процесії відбуваються в них під час Пасхи! У Валенсії є напрочуд оригінальне свято «файяс» (великих ляльок), для якого характерне спалювання фігур. Памплона славиться своїм «енсьєррос», коли на вулиці міста випускають биків, а численні сміливці біжать перед ними. Традиційним стало паломництво до Сантьяго-де-Компостели, де знаходиться гріб святого Якова. І це всього лише невеличка краплинка з величезного багатоманіття іспанських традиційних свят.
– Ви побували в кількох куточках Іспанії, познайомилися з різними людьми. Яке у них ставлення до України та українців?
– Однозначно важко відповісти. Так, нас тепер знають значно більше, чого не спостерігалося раніше. Тому що усе це асоціювалося з колишнім Радянським Союзом і з Росією зокрема. І це природно. Зараз знають, звичайно, через футболіста Андрія Шевченка, тому що його кілька разів хотів придбати мадридський футбольний клуб «Реал». Про Чорнобиль багато іспанців також поінформовані. А взагалі знають про Україно мало. Їм відомо, що існує така країна, але чим вона живе, – не дуже орієнтуються. Я їх розумію. Можливо, у них нема такої потреби. Можливо, у школах про це менше іде мова. По-друге, ми не є якоюсь аж надто привабливою країною. Адже, чесно кажучи, нічого такого екстраординарного у нас не відбувається. (Інтерв’ю готувалося задовго до теперішніх подій в Україні, коли народ піднявся проти злочинної банди Януковича та іже з ним – примітка автора).
Натомість в газетах багато пишуть про Росію. Про Україну пишуть мало і то, як правило, про щось негативне. Коли у нас стається якась аварія чи на шахті, чи, скажімо, Скнилівська трагедія, тоді про це повідомляють. А про якісь позитивні новини? Мабуть, вони не є такими важливими, на їхню думку, щоб про них писати. Можливо, ми саме такого і варті.
– Якщо б у вас знову з’явилася нагода поїхати до країни Сервантеса, то ви б не відмовилися від цього?
– Без жодних сумнівів. Бо мені там дуже сподобалося. Іспанія завжди ставилася до мене добре. Зауваж, що їздив я туди на її ж гроші. І жив там на її гроші. Можливо, тим людям, котрі їдуть на заробітки і яким не вдається довго знайти роботу, не до таких почуттів. Розумію ж бо, що їм не солодко. Більше того, вони, напевно, проклинають в душі ту Іспанію. Як проклинають і той крок, який зробили, подавшись туди. Проте, я особисто в іншій ситуації.
Мені імпонують іспанці. Здається, що вони чимось подібні на нас. Хоча й люблять порядок, дотримуються законів і норм, але одночасно у багатьох аспектах дещо безалаберні. Можуть дозволити собі часто-густо гульнути, як правило, непунктуальні. Тобто це – нормальні люди, які живуть нормальним життям.
А ще мені імпонує їхній незнищенний оптимізм. З огляду на це неважко зробити висновок, що вони живуть, насолоджуючись життям. І тому повсякчасно «сяють», неначе нова копійка. Як правило, всі іспанці в будь-який момент, у будь-якому місці, мають прекрасний настрій. Вони просто переживають кожний день як останній. І це обов’язково треба переймати від них. Бо коли прямуєш нашими вулицями, то бачиш понурих, похнюплених, засмучених людей. Дуже часто злих і агресивних. У нашому громадському транспорті двох зупинок не проїдеш, щоб не стати свідком якогось скандалу. В Іспанії такого нема, там взагалі відсутнє хамство. Є певна неадекватність в поведінці. Можливо, з нашої точки зору, відсутність елементарних норм культури. Але це не хамство, і воно не скероване безпосередньо проти особи. І якщо людина таким чином поводить себе, то інші на неї просто не звертають увагу.
Словом, почуваю себе в Іспанії затишно і комфортно. Скажу більше: там я – повноцінна людина. Чого не скажеш про нашу рідну державу.
Звичайно, не хочу й не можу ідеалізувати геть усе. Суспільства без проблем не буває. Але іспанці, як на мою думку, рухаються в правильному напрямку. І раніше чи пізніше, але досягають позитивних результатів.
Розмову вів Любомир КАЛИНЕЦЬ.