Урожайною видалася субота, 24 червня, на значущі заходи. Не покривимо душею, коли стверджуватимемо, що культурно-освітній центр «Дивосвіт», розташований в Алькорконі, хоч і на один день, але опинився в епіцентрі чи не всього українського життя Мадридського регіону. Чи є у дивосвітівців підстави для гордощів з цього приводу? Звичайно. Проте кирпу гнути не варто, а краще згадаймо бодай штрихами ті події, які відбулися в Алькорконі минулої суботи.
Штрих перший. ЮВІЛЕЙНЕ ВРУЧЕННЯ ДОКУМЕНТІВ ПРО ОСВІТУ ВИПУСКНИКАМ УКРАЇНСЬКИХ СУБОТНІХ ШКІЛ МАДРИДА Й ОКОЛИЦЬ
Почесну місію вручення здійснили Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Іспанія Анатолій Щерба та директор Міжнародної української школи (МУШ) Людмила Іванова. Разом з останньою були також присутні ї її колеги з Києва: Тетяна Войтенко, Людмила Макаренко, Оксана Салатко, Валерія Гохман, Ольга Мусіяченко. Цікаво, що ця приємна процедура відбулася вдесяте в діяльності навчального закладу, який об’єднує під своїм «дахом» понад 3700 учнів за межами України.
Як не дивно, цифра 10 виявилася навдивовиж популярною під час цього заходу, адже на території «Дивосвіту» зібралися представники десяти українських суботніх шкіл, а саме: «Берегиня», «Моя Україна», «Наше майбутнє», «Відродження», «Рідний край», «Добра вість» (усі з Мадрида), «Квіти України» (Торрехон-де-Ардос), «Світанок» (Алькала-де-Енарес), «Стожари» (Мостолес), а також господарі. А ще, як заявила Л. Іванова, сповнилася давня мрія багатьох, яка реалізувалася рівно через десять років: щоб вручення атестатів відбувалося для усіх шкіл загалом. Власне, і настрій, з огляду на це, панував напрочуд святковий, піднесений, радісний. Це, зрештою, засвідчують фотографії.
А ще представники «Дивосвіту» спричинилися до того, щоб тонус загального святкування піднести на якнайвищий рівень. Цьому сприяли ведучі заходу Еля Давидова та Віка Савків, а також заступник директора з виховної роботи, а разом з тим і вчителька історії Оксана Ганич. Безперечно, настрій усім підніс виступ хореографічного ансамблю «Перлина» під керівництвом Ігоря Чижевського, виконавши танок «Привітальний».
Чимало приємних настанов і побажань прозвучало з уст посла Анатолія Щерби, який привітав випускників та подякував їх батькам і педагогам українських шкіл за велику роботу задля збереження української мови та українських національних культурних традицій в Іспанії. А після нього, як завжди натхненно і водночас просто та душевно, виступила директорка МУШ. Людмилі Василівні жодні «шпаргалки» не потрібні, за щирим і добрим словом вона, як кажуть, у кишеню не лізе. А це, в свою чергу, налаштовує аудиторію лише на позитив і бадьорий настрій.
Продовжилося свято врученням атестатів, грамот, подяк. Далі надали слово батькам, від імені яких промовляв голова батьківського комітету «Дивосвіту» Юрій Берник. Хвилювався, звісно, але не подавав виду.
А насамкінець організатори урочистостей приберегли надзвичайно оригінальне привітання від української суботньої школи «Моя Україна». Два короваї, спечені власними руками батьків, змогли скуштувати всі учні, які брали участь у святі. Смакували ж смаколиком під супровід пісні, виконаної однією з музичних керівників школи на Ембахадоресі Нелею Гальчинською.
Про те, що бажаючих сфотографуватися було хоч греблю гати, навіть не доводиться зайвий раз нагадувати. В такі урочисті й пам’ятні хвилини особливо хочеться зафіксувати все і всіх для історії.
Для випускників шкіл – роки навчання стануть надбанням ще недавнього минулого, а всім іншім школярам історію ще писати і писати. Тож першим нехай щастить на новому поприщі, а іншим зичимо й надалі натхненно і цілеспрямовано гризти граніт науки.
Штрих другий. СВЯТО ОСТАННЬОГО ДЗВОНИКА
Його малиновий передзвін одним школярам завжди сповіщає про завершення чергового етапу на їхньому шляху, коли перед ними відчиняється хвіртка у самостійне доросле життя, а перед іншими не просто вимальовуються, а стають реальністю такі бажані безтурботні та веселі літні канікули. Прикметно, що цьогоріч виконати приємну процедуру проторохкотіти дзвіночком випало двом учням з однаковим прізвищем. Так-так, не дивуйтеся: Олег Мирга, провчившись у «Дивосвіті» всі одинадцять літ, став його випускником. А ось його молодша сестричка Христинка закінчила перший клас. Власне, вона ж і радісно калатала дзвіночком, зручно вмостившись на плечі в брата, який обходив стрій вишикуваних на подвір’ї дивосвітівців. Хвилюючий момент – для багатьох…
Поміж тим дзвоник пролунав наприкінці всього свята, ознаменувавши фініш навчального року. І, як уже увійшло в традицію, це святкування було багатим на цікаві епізоди-родзинки. Такими можна сміливо назвати появу на святі хлопців з «Правого сектора», які воювали в зоні бойових дій з ненависними сепаратистами та російськими агресорами. Один з них, хоч і коротко, але запам’ятовуюче, промовляв до всіх присутніх. Безперечно, зворушило слово отця Володимира Нейлюка, а також його душпастирське благословення та окроплення святою водицею. До слова, священик її не жалів, тож і учні, і вчителі, і батьки доволі довго витирали обличчя, голови й таке інше, до того ж звучно фиркали і сміялися. Не залишило нікого байдужим і звернення Наталі Бондаренко, яка зверталася, як мінімум, від трьох осіб: директора центру, класного керівника та матері. Адже, направду, її підопічні за рік, котрий провели під її ж чутливим керівництвом, стали для неї рідними.
А ще був гарний виступ випускників четвертих класів, які разом з десятикласницею Христиною Наумовою заспівали хвилюючу пісню про дитинство, слова до якої написала класний керівник 4-А Тетяна Орищич. Після цього своє напутнє слово випускникам виголосили першоклашки на чолі зі Світланою Михалюк. Їхні поетичні рядки, прочитані з величезною щирістю та безпосередністю, викликали зливу оплесків і усмішок як у тих, кому вони адресувалися, так і в багатьох інших. А потім був обмін дарунками між найстаршими і наймолодшими учнями. Привітання від батьків пролунало від подружжя Берників – Надії й Юрія. Їхній другий син Сашко завершив навчання, тому дивосвітівці переживають, щоб його татусь не залишив посаду довголітнього голови батьківського комітету. Тим часом, Юрій передав випускникам повітряні кульки, які через короткий проміжок часу гайнули у височінь, логічно продовживши побажання, озвучене в таких віршованих рядках:
Дитинство ваше вже іде тихенько,
Самі ви цього ще не зрозуміли.
Тож кульки в небо відпустіть легенько,
Щоб ваші мрії теж у вись летіли.
І ще один епізод, який викликав силу-силенну зворушливих почуттів. Сльози наверталися на очі, коли матусі й татусі, обв’язавши своїх дітей-випускників вишиваними рушниками, закружляли з ними в прощальному танці.
Завершуючи нашу коротеньку розповідь про свято останнього дзвоника, знову ж таки з допомогою вірша побажаймо усім «журавлятам» (і не лише дивосвітівським):
Що ж, відлітайте ключем журавлиним,
У вирій життя школа вас проводжає.
Хай ваша зірниця палає щасливо,
А ми вам від щирого серця добра лиш бажаєм…
Штрих третій. ВИПУСКНИЙ ВЕЧІР
Разом з ним настали останні миттєвості прощання з дивосвітівською родиною чергових випускників, готових ось-ось випурхнути в самостійний політ. Як завжди, такі моменти супроводжуються особливим ритуалом з вишуканими сукнями, елегантними костюмами, напутніми словами-побажаннями, врученням атестатів, прощальним балом і т. ін. Не виняток – і «Дивосвіт».
Цього разу «журавликів» проводжали не лише вчителі, рідні й знайомі, але й гості з Києва – представники МУШ на чолі з її директрисою Людмилою Івановою. Саме їй випало вручати одинадцятикласникам атестати про повну середню освіту. Цю місію розділила з нею заступник директора «Дивосвіту» з навчальної роботи Людмила Кіт. Це стало, так би мовити, одним з офіційних процедурних епізодів святкування. Їх, у кінці кінців, виявилося не так багато. Натомість переважали зворушливі моменти, характерні для випускного вечора, які часто-густо підлягають особистій інтерпретації режисерів.
Перший з них відбувся на самому початку, коли випускники одинадцятого та дев’ятого класів, очолювані класними керівниками Наталею Бондаренко і Надією Леськів, увійшли в один із залів центрального культурно-концертного центру Алькоркона «Buero Vallejo» під рукотворним покровом-коридором з вишитих рушників, створеним батьками юнок і юнаків.
Надзвичайно цікавими стали коротенькі та влучні характеристики кожного з випускників-одинадцятикласників, винесеними на суд присутніх чарівними ведучими урочистості Софією Кіндратюк та Іриною Клим (традиція, яку щороку радо підхоплюють попередні випускники). А ось написала їх директорка центру і водночас «класна» «журавлят» Н. В. Бондаренко. З них можна було довідатися, наприклад, що Олег Бурцев «дуже багато знає, тому багато розмовляє». А усмішка виконавиці ролі Наталки Полтавки, красуні класу Соломії Гавришко обеззброїть будь-кого. Єлизавета Заокотнюк, яку визнано енергетичним джерелом, удостоїлася такої оцінки: «Маленька мрійниця, до того ж непроста. Душа у неї просто золота!» Ліля Мавдрик не любить перебувати в центрі уваги, що зовсім не заважає їй мати неординарне мислення. Дівочі серця здатні капітулювати перед чарівністю Назара Мамінського. Олег Мирга відзначається тим, що найбільше цінує власну незалежність і дуже любить свою сестричку. Будь-якої миті готова прийти на допомогу відверта, рішуча і принципова Таїсія Печеновська (зауважте: разом зі своєю бабусею Людмилою Іванівною Байдак, якій випало вітати і внучку, і її однокласників від імені батьків). А ось у Діані Станкевич класна керівничка розгледіла майбутню танцівницю на великій сцені, в Тарасові Гемзі – адміністратора найбільшого в Мадриді ресторану, в Ользі Федунь – лікаря.
Ще одним сюрпризом для присутніх стало звукове звернення першого класного керівника одинадцятикласників Людмили Сарабун, надіслане з Австрії, куди вона перебралася торік, не довчивши в силу об’єктивних причин своїх вихованців. Як завше, оригінальною виявилася перша вчителька випускників Наталя Бігун. Добрудушним і сердечним було слово Інни Остафійчук – мами учениці дев’ятого класу.
А скільки веселощів і сміху викликали відеокадри зі шкільного життя випускників. У свою чергу, прощальний вальс у їхньому виконанні глядацька аудиторія сприйняла із захопленням, яке межувало з готовністю очима проковтнути його виконавців.
Одначе дійшло лишень до бурхливих аплодисментів після завершення номера. Крім цього були ще й грамоти випускників для вчителів, які також супроводжувалися напрочуд цікавими коментарями. Для прикладу, маленька Наталочка Бондаренко почала вивчати англійську мову раніше, ніж рідну українську. І то де б ви подумали? На вулиці в колі старших дітей. І тільки пізніше вона дізналася, що ці слова зовсім не англійські… Наталюся Боднар (відома дивосвітівцям як Бігун) ще змалечку любила перевіряти журнали (як правило, це були «Мурзилка» і «Барвінок») і навчати ляльок. Це захоплення згодом переросло у вибір професії вчителя початкових класів. А ось Людочка Савків, коли її мама вкладала спати, то крадькома читала під ковдрою цікаві книжки. Дочиталася до того, що стала вчителем української мови та літератури. Інша Люда – Семенець (Кіт) в дитинстві завжди щось «хімічила»: зливала докупи, виливала, досліджувала. Частенько це супроводжувалося вибухами, феєрверками. Алі такі експерименти дівчинці дуже подобалися, тому вона, не вагаючись, присвятила себе хімії. Малесенька Оксаночка Стопець (в заміжжі Ганич) дуже жаліла безпритульних тваринок. Побачить, бувало, на вулиці кошеня, то приголубить його, обігріє, молочком напоїть. Після чого починає різні історії йому розказувати. Молоко воно пило добре, а ось історії слухало неохоче. Тоді Оксанка вирішила стати вчителем історії з надією, що учні слухатимуть її уважніше. Надійка Кузьмій (Леськів) полюбляла в дитинстві рахувати до десяти. А коли підросла, то їй дозволили відвідувати українські вечорниці. Одначе суворо наказували запам’ятати цифру одинадцять. Саме до цієї години Надя зобов’язана була повернутися з гулянь додому. Така увага до цифр спричинила її захоплення математикою.
Нарешті настав час, коли в шкільному романі довелося таки ставити крапку. Проте перед цим завершальним акордом прозвучали зичливі слова на адресу випускників з побажаннями удачі на весь подальший їх шлях, а також Божого благословення.
Дивосвітівські новини від МИРСЬКОЇ Калини.