У свій час «особая тройка» призначала «ворогів народу», і такі люди гнили в гулагах, або були розстріляні. А тавро «ворога народу» автоматично переходило на їхніх дружин, чоловіків, дітей. З ними боялися спілкуватися сусіди, друзі й навіть дальші родичі. Суспільство було поділене на радянських людей і ворогів народу, хоч при потребі перші ставали такими ж ворогами. Чи не щось подібне почалось культивуватися в Україні (чи вірніше імпортуватися в неї), беручи до уваги галас, який здійнявся навколо моїх історичних публікацій?! Але вони видані ще в 2006 і 2013 роках. Чи не «ЗАГАДКА»?! Не зовсім!
21 січня 2017 року Президент України П.Порошенко підписав Указ про нагородження В.Квасновського орденом Свободи за його активну діяльність в 1990-х роках у боротьбі за незалежність України. Не за літературну діяльність, а за справу, яку він поклав на олтар Незалежності. Чи не зумисне ВОНИ чекали того моменту, щоб, таким чином, нашкодити Президенту України?! Чи не тому борзописці Расєвичі, Кипияни з великим пафосом взялися захищати у Львові «реального кандидата в президенти», якого задушив сміттям Президент України, додаючи не зовсім зрозумілу «пікантну» фразу «в контексті Вальцмана». І рабин Моше Асман «змушений» був заставити Президента України П.Порошенка відмінити його Указ. Та питання не в моїй нагороді, а в створенні певними силами критичної ситуації в державі, політичної кризи в Україні, в першу чергу навколо Президента України. В даному випадку Держава – понад усе, а не орден!
У 1990-х роках, тобто понад двадцять років тому, Квасновський аж ніяк не думав про будь-які нагороди. Його метою, його мрією була незалежна українська Держава. Хіба думали про якісь нагороди ті месники, котрі віддали своє життя за Україну? Ні! Але ворогам Незалежності – кісткою в горлі незалежна Україна.
З якою метою дозволив собі рабин Асман гудіти з трибуни Верховної Ради на символічному розі-трубі? Чи не подібно трубів за «Торою» (Старим Заповітом) біля стін Хеврону Ісус Навін, і стіни Хеврону впали??? Задумаймося та проаналізуймо все від «а» до «я»!
Якої кари вимагали б ці писаки і рабин Асман, якщо б Квасновський у своїх публікаціях закликав спалити публічно в Києві всі можливі примірники Талмуду, Галахи і т.ін.? Коментарі тут зайві. Але, бачте, в Ізраїлі можна.
«Так 23 березня 1980 року сотні екземплярів «Нового Заповіту» було публічно (з певними церемоніями) спалено в Єрусалимі активістами «Як Леахім» – єврейської релігійної організації, субсидованої ізраїльським урядом». (Шахак Ісраель). Та й не дивно: Україна терпелива, демократична!
Шахак Ісраель, професор Єрусалимсського університету, в’язень нацистських концлагерів (дослівно): «Ізраїль не є демократичною державою через його повну залежність від єврейської ідеології, спрямованої проти всіх неєвреїв і тих євреїв, котрі противляться цій ідеології. Кожного, хто протестує проти нелюдськості єврейської релігії, чи єврейського минулого, негайно звинувачують в «антисемітизмі». Неєвреї – «друзі євреїв» – роблять це навіть з більшим завзяттям, аніж євреї. Саме активність подібних «захисників євреїв» допомагає розповсюджувати брехню. Вони (рабини)…, брехливо, з піною на губах заперечують саму можливість єврейської колективної аморальності».
Чи не іде тут мова про Расєвичів, Кипиянів і рабина Асмана?! Чи не те саме написано в моїх публікаціях? «Тобто боротися треба не проти жидів, а проти їхньої злютованої ідеології і крайнього егоїзму, відчуженості, фінансово-господарського експансіонізму та духовного дворушництва, а тому потрібно, в першу чергу, вивчити їхні основні важелі експансіонізму». («Підступи близнюків», стор. 7).
Можна зрозуміти Президента України в його рішенні під цей гевалт і тиск, а також ультиматум головного рабина в Україні, відмінити свій Указ про нагородження В.Квасновського орденом Свободи (власне, із застереженням технічної помилки). Варте уваги, що ярлик «паталогічного антисеміта» (так висловився навіть «богомільний» рабин), навішаний «особой тройкой» В.Квасновському, базується, в основному, за вживання ним у публікаціях слова «жид», а не «єврей». А також за неправдиву приписку жидам участі у злочинах в час розгулу більшовизму. Рівно ж як і про згадку в публікації «Протоколів», як висловився рабин, «царської фальшивки».
Усе ж прикро, що Гарант Конституції України, а не законів юдаїзму, прийняв таке скороспіле рішення під тиском ідеолога хабату і юдаїзму Асмана. Він зобов’язаний був призупинити дію Указу до вивчення даного питання відповідними структурами, а не піддаватися будь-чиїм брехливим висновкам. В даному випадку ситуація нагадує судилище: «Синедріон постановив – Пилат прийняв рішення». Але саме за таке рішення Римський Імператор вислав Пилата доживати вік на засланні. А «синедріон» своїми злочинними діями довів Єрусалим до руїни, а одновірців до людоїдства.
Чи не тому з приводу голоду в Україні Троцький (Бронштейн) сказав: «Коли ваші матері будуть їсти своїх дітей, аж тоді повірю в голод». Згодом так і сталося.
Та повернімося до етноніму «жид», за вживання якого В.Квасновського звинуватили в «антисемітизмі». Для прикладу наведемо слова М.Грушевського: «Ми називаємо жидів жидами не в образу, а тому, що здавна в Україні їх так називали, і вони самі себе так називали, в цім імені нема для них ніякої образи чи ганьби». Образливі слова – це «кацап», «хахол», «маланець» – переважно вживані в Росії. Та й, зрештою, чому не ображаються німці (хоч ця назва, ніби від слова «німий»)?.. Навіть професор Соломон Гольдельман, виступаючи в Єрусалимі в 1964 році з приводу своєї публікації «Жидівська автономія на Україні» та підкреслюючи, що вживання етноніму «жид» в Україні є природнім, як і в інших слов’янських народів, і не несе зневажливого характеру, зауважив: «…Я ніколи не погодився б на вживання терміну «єврей», а не «жид»…, бо побачив би в цьому святенництво й боягузтво». Згодом цей виступ передрукували 1963 року в газеті «Мета» у Філадельфії.
Або ось ще приклад. У 1919 році в Тернополі сформовано «жидівський курінь» – самостійний військовий підрозділ 1-го корпусу Української Галицької Армії. До 1939 року в Галичині навіть було образою називати євреєм. «Я польський жид, а не радянський єврей», – казали в ті часи. Сьогодні у Львові працює заклад «Галицька жидівська кнайпа»… І подібних прикладів достатньо. Та й зрештою яким законом заборонено вживання етноніму «жид»? Ще Горбачов, проголосивши «гласность», сказав: «Що не заборонено, те дозволено». Виходить, що в Україні визрівають сили, які мають виключне право забороняти?..
Тепер щодо приписування В.Квасновським фактів злочинів більшовицького режиму, як і того, хто створив Дантове пекло в колишній царській Росії, яке згодом поширилося на половину Європи, в тому числі й на Західну Україну. «…нема потреби перебільшувати роль цих інтернаціоналістів і більшою частиною безбожних жидів у народженні більшовизму і в проведенні російської революції…». (В.Черчілль, 1920 рік).
Уже весь світ знає, хто ці більшовики у своїй більшості за прізвищами і джерело їх фінансування. Та звернемося не до моїх публікацій (можливо, там усе «неправдиво» описано), а до солідної праці Енн Епплбом «Історія Гулагу». Щоб не обтяжувати читача, скористаємося лиш деякими цитатами: «Ця книжка написана тому, що майже напевно це повториться знову. Тоталітарні ідеології мали і мають… потужну притягальну силу. Без цих знань, без тої пам’яті, прокинувшись одного ранку, зрозуміємо, що не знаємо, хто ми є. Поки що дуже мало людей відчувають минуле як тягар, чи як обов’язок. Минуле – це поганий сон, який треба забути, чутка, на яку не варто звертати увагу. Як великий зачинений ящик Пандори… Багато хто не хоче чути про минуле. Так російсько-американська журналістка Маша Гессен розповідала, що вона відчула, коли дізналася, що її бабуся, добра старенька єврейська пані, служила цензором в Москві. А інша її бабуся, ще одна добра єврейська пані, пішла працювати в таємну поліцію (МГБ). Тепер пише вона: «Ми їх не викриваємо, не судимо і не засуджуємо… просто, ставлячи такі питання, кожен з нас ризикує зробити боляче дорогій нам людині». Чи потрібні тут коментарі?
І далі: «… керівник Гулагу Матвій Берман відповів: «Що вам треба посадити потрібних професорів?..» Інший табірний начальник Лазар Коган, перевиховуючи в’язнів, заявив: «Ми не можемо судити, чи хтось справедливо, чи несправедливо засуджений… Ми зобов’язані створити щось цінне для держави вашою роботою…»
«Високопосадовець Ф.Ехман – згодом керівник табору, переконливо вихваляв експеременти Нафталі Ароновича Френкеля. СЛОН находився в особі Френкеля, який піднявся до одного з найвпливовіших Соловецьких начальників. Солженіцин пише: «Френкель особисто винайшов план харчування в’язнів відповідно до якості їхньої роботи. Ця вбивча система стала причиною незліченних смертей. Френкель був в близьких стосунках з Ягодою, Кагановичем, навіть зі Сталіном. Френкель був від початку й до кінця керівником будівництва «Бєломорканалу», згодом «Волгодону». «Єжі Гліксман – польський соціаліст, який прихильно ставився до подій в Росії, писав, що тема життя у трудовому таборі (Гулазі) – захоплювала сама по собі. Згодом і він там опинився.
Скільки загинуло, скільки людей померло насильницькою смертю у результаті більшовицької революції: внаслідок червоного терору, громадянської війни, голодоморів, масових депортацій, масових страт. А скільки загинуло жінок, дітей на поселеннях. А скільки померло дітей від тифу, кіру в холодних і голодних дитячих будинках, коли їх матері шили спецодяг в Кингирі. То чи варто забувати, творців злочинів – Леніна, Сталіна, Гітлера й інших»?..
Чи було б це Дантове пекло, яке згодом поширилося на половину Європи, якби не більшовицький переворот в Росії?.. То чи варто про це забувати, як декому цього аж надто хочеться? Ні і ще раз НІ! Зумисно наведено окремі витримки з праці Енн Епплбом, аби читач переконався, що не тільки В.Квасновський піднімає це питання. Відмінність моїх публікацій полягає лиш у тому, що я більше уваги приділив цим історичним подіям в Україні.
Пройшло вже стільки років після Другої світової війни… Засуджено нацизм і покарано нацистських злочинців. Але чому до сьогодні не засуджений більшовизм – ця злочинна комуністична ідеологія? Чому не засуджені (навіть посмертно) виконавці нечуваного знищення різних народів, в тому числі й жидівського, адже їх прізвища відомі, та ніхто вже не зітре їх з пам’яті? Напевно, головному рабину в Україні відомо скільки жидівських родин згноєно в гулагах і на поселеннях від голоду і холоду, як і матерів, дітей, що втікали в Радянський Союз від нацистів. Про це пишуть В.Квасновський і Е.Епплбом. Про це пише і Є.Наконечний у «Шоа у Львові». Як цілі родини, наче звірів, виловлювали серед місцевих мешканців і відправляли в глибинку Росії. В той час керівником НКВД був Л.Райхман. Його заслуга і в розстрілі 42 студентів (серед них 11 дівчат) у Львові. Може, навіть і цей факт заслуговує на забуття, чи на ярлик «антисеміта»?!
Немає значення якої раси, кольору шкіри, нації злочинець. Він – злочинець і повинен бути покараний. Непокаране зло має властивість повторитися. Є пам’ятник холокосту, який вчинили нацисти. Може, потрібно задуматися, в тому числі головному рабину в Україні, й спорудити пам’ятник холокосту, який вчинив більшовицький режим, перелічивши конкретних виконавців цього злочину незалежно від національності?..
То чи варто роздмухувати в Україні питання «антисемітизму», якого, слава Богу, немає?.. Але комусь аж надто хочеться показати українців «антисемітами», власне, людожерами. Не всі німці були нацистами, багато їх постраждало від нацизму. Але вони вибачилися перед світом за злочини своїх співвітчизників-нацистів. То чому не вибачитись перед українцями за злочини своїх одноплемінників (таки не одновірців, бо вони були войовничими атеїстами і нищили не тільки церкви, але й синагоги)? І не поступати так, як написав до українців колишній заступник голови кнесету Ізраїлю Ш.Вайс, якого ще дитиною врятувала від смерті під час німецької окупації сім’я Лосоти з Борислава. «А вам і вашим приятелям раджу я, щоб ви ходили до церкви не тільки в неділю, а кожного дня, і щоб стояли там на колінах, поки кров не виступить, благаючи прощення за те, що ваш народ зробив нашому». (Є. Наконечний).
І чому держава Ізраїль до цього часу не визнала Голодомор геноцидом? Чому не задумаються «ревні захисники справедливості» на кого вони працюють, подібно до тих, що влаштовують провокації в Бабиному Яру чи Гуті Пеняцькій? Бажано, щоб Расєвичі, Кипияни – ці чорні ангели – адвокати антисемітизму, як і головний рабин, прочитали «Єврейську історію, єврейську релігію» в’язня нацистських таборів, професора Єрусалимського університету Шахака Ісраеля, а не шукали «антисемітів».
А як бути з польськими жидами, котрі несуть транспаранти з написами «Товариство жидовське»? І щодо «Таємних протоколів», як мовив рабин «фальшивки».
Те саме написано і в моїй публікації «Підступи близнюків» на стор.122: «Та й чи фальшивка це, чи ні, і хто її автор – неважливо. Важливо те, що все, що там написано, в абсолютній точності відбулося і продовжується здійснюватися до сьогодні. Генрі Форд в інтерв’ю 17 лютого 1921 року говорив: «Одинока заява, яку я можу зробити відносно «Протоколів» є та, що вони точно співпадають з тим, що діється. Їм вже 16 літ, а вони, подиву гідно, співпадали зі світовими подіями аж до цього часу». Пройшло стільки часу, а, читаючи їх, бачиш ту ж картину, що бачив Форд 100 років тому.
Бувало, мовчали ведучі держави (власне, уряди), коли розгулював «прізрак комунізма і сіонізма». І чим закінчилося?! Першою світовою війною, мільйонами вбитих, калік, сиріт і вдів. Більшовицьким переворотом і новими мільйонами невинних жертв і вогнищами в Палестині. Знову мовчали, коли набирав сили нацизм. Декотрі навіть тішилися, як пише в своїй праці Ш.Ісраель: «Доктор Іоахім Прінц, сіоністський рабин, великий друг Голди Меір, видав у 1934 році книжку «Wir Juden» («Ми Євреї»), в якій прославляє т.з. «німецьку революцію» Адольфа Гітлера: «Її значення для нас, євреїв, вже визначено: лібералізм програв… асиміляція євреїв, отримала остаточну поразку». «Ми не станемо через це сумувати», – говорить доктор Прінц. У тім, що нацизм винудить євреїв усвідомити себе євреями, він бачить «виконання наших бажань». Держава, заснована на чистоті нації і раси, заслуговує поваги. Вона (книжка) повна очікувань, що в сприятливій атмосфері культивування міфу про арійську расу, міф про єврейську расу, також розцвіте. Звичайно, доктор Прінц… не розумів, куди рухається цей рух. Так само, як багато наших сучасників не розуміють, куди рухається сіонізм – рух, в якому доктор Прінц займав досить почесне місце». Куди прийшов нацизм, знаємо, а куди прийде сіонізм, залежить від нас усіх…
У даному випадку питання не в персоні В.Квасновського. Це лакмус, що показує, як хабатські структури впливають і проникають в українську владу. Це стосується нас усіх, щоб, не дай Боже, як пише Епплбом, не прокинутися ранком і не знати, хто ми. Особливо, це – сигнал Расєвичам, Кипиянам, бо хоч вони і приймуть юдаїзм, усе ж їхні дружини, дочки, згідно Галахи, залишаться до смерті проститутками, бо вони народженні від нежидівки.
«Найстрашніше місце в пеклі буде тим, хто байдуже стояв у боротьбі добра зі злом». Проти шовінізму, расизму треба боротися одночасно. Не лише проти антисемітизму, оскільки ВОНИ в більшості цим прикриваються.
З повагою Василь КВАСНОВСЬКИЙ.