Чи то радості більше, чи смутку…
Чи то гордості більше, чи сліз,-
Пролетів, прошмигнув, наче потяг,
Із життя чорно-білий ескіз…
Так, чи приблизно так, думав майже кожен, хто прийшов на свято-випуск учнів середніх загальноосвітніх шкіл України. Хвилею прокотилися випускні вечори по нашій землі, а через кілька днів це свято наступить в Іспанії, і останній дзвоник проспіває свою пісню для випускників українських суботніх шкіл у Мадриді, Барселоні, Мурсії та багатьох інших містах, містечках цієї країни.
Як тривожно, неспокійно в душі й на серці кожного батька-матері… Так, дитина виросла і ще якась мить – випурхне з гніздечка – теплого, затишного, безтурботного. Кожен усвідомлює це, розуміючи, що по-іншому бути не може. І все ж,- неспокійно. Вступні іспити, чуже місто, нові друзі, педагоги, нове житло, постійні приїзди-від’їзди… А як добре було, коли дитя зранку в школі, ввечері вдома, і кожен крок на видноті, контрольований. Дитинство дійшло свого логічного кінця, а юність вони сприймають за дорослість. Розуміємо це, бо самі через це перейшли. І все ж серце цим не заспокоїш.
Нестабільність у державі, пов’язана з багатьма «нездоровими» чинниками. Саме це тривожить батьківство найбільше. Постійні думки «за» і «проти» не дають заснути… Яку освіту дитині дати? Чи «потягнуть» вони, батьки, навчати дитину, як вона справлятиметься в новому середовищі? І взагалі, чи потрібне це навчання, якщо роботи для випускників ВУЗів катма?.. Сумнівів багато, та логіка на генетичному рівні спрацьовує безвідмовно: дитині освіта потрібна обов’язково! Як у наш час, та й без неї? А якщо ще й навчалась успішно, то сумніви відпадають швидше, ніж виникають.
Такі ми – українці! У всі часи тягнемось до світлого, чистого та високого. Як би хотілося, щоб і керівники нашої держави також жили за такими ж принципами, тоді б і серце батьківське не билось, як птаха об скло …
А що ж випускники? Рвуться в доросле життя! Накінець… до школи вставати не треба. Запитання батьків: коли будеш, куди йдеш, з ким, для чого – в минулому! Ууурррааа! Привіт, нове життя! З новими кольорами, відтінками, смаками, уподобаннями,- все по-дорослому!
А ось як почувається ровесник в Іспанії? Приблизно, так само, з тією лише різницею, що їм навчатись у школах ще на один рік більше. Тут навчання триває до вісімнадцяти років. А це, в свою чергу, дає можливість трохи більше часу на підготовку до вступу в різні навчальні заклади. Для тих, хто ще не визначився з майбутньою професією, є ще трохи часу, щоб дійти до цього. Атестати про закінчення середньої освіти за українськими стандартами – майже на руках.
А відчуття батьківське однакове. Біль від того, що наша власна освіта не пригодилась у житті за прямим призначенням, що з різних причин довелось покинути домівку, що життя розколене надвоє.
Де навчатись дитині? Так-так, є сім’ї, які повертаються в Україну з дітьми. І не випадково вони відводили їх щосуботи в українську школу, щоб отримати атестат про її закінчення. Повертаються, не дивлячись, що вдома війна, що зарплати далеко не такі, як тут, що корупція не викорінена. Багато чого не так, як би хотілося. Та все ж повертаються з різних причин… Хтось каже: «Досить , набридло, всіх грошей не заробиш!» У когось немічними стали батьки і потребують догляду, а комусь таки добряче дошкулила ностальгія.
І ті, що повертаються, і ті, що залишаються об’єднані спільною думкою про майбутнє своїх чад і своєї держави. Ми всі діти України – де б не жили, чим би не займалися. Пуповина, якою ми зв’язані з рідною землею, не всохне ніколи. Однаково молимось і благаємо Господа про мир в Україні, щоб перестала литись невинна кров. Щоб діти наші не покидали рідну землю, а щоб вона давала все найкраще і не відпускала від себе жодної дитини.
Від усієї душі хочеться побажати випускникам, як українським, так і з-за кордону, світлого майбуття. Вступайте в омріяні ВУЗи, зустрічайте на шляху добрих і вірних друзів, людей з великим серцем. Нехай за роки вашого навчання все в нашій країні докорінно зміниться. Щоб вам, молодим фахівцям, були відчинені навстіж двері фірм, організацій, установ. Щоби вам не довелося жодної думки допустити, що не зможете влаштуватися на роботу. А ми, батьки, будемо вам допомагати у всьому. Ми віримо у вас, бо тільки ви, молоде покоління, яке народилось у вільній Україні, зможете створити омріяну державу.
Надія КАРПЛЮК-ЗАЛЄСОВА.