Громадська віденська організація “Європейська Україна” змагається за перемогу у конкурсі соціальних та культурних ініціатив.
Засновники громадської організації “Європейська Україна” Сергій Вайнагій та Сергій Каук планують створити платформу, щоб допомогти зацікавленим людям в організації та втіленню в життя різноманітних ідей, проектів та ініціатив.
У 2014 році хлопці були активними учасниками організації “Демократична Україна”, а після її розпаду створили “Європейську Україну”. Під час проведення акцій доводилося стикатися з різними питаннями організаційного та фінансового характеру. В тебе є ідея, яка потребує не надто великого бюджету, але ти не знаєш, як її втілити в життя, де знайти кошти, приміщення, людей чи інші ресурси. Саме тому, коли Сергії дізналися про конкурс ідей від німецького фонду Mercator Stiftung, вирішили податися. Крім того, вони мали іще кілька ідей на думці, одна із яких, наприклад, адаптація українських фільмів для європейської аудиторії, їхній переклад та налаштування системи показу у місцевих кінотеатрах. Однак вирішили, що така ідея занадто локальна, тому поклали зусилля на Fundkit (Fund Your Social Initiative By Like-Minded Crowd).
VIDIA.org розпитала хлопців про ідею та їхню діяльність, а також проблеми, з якими стикаються діаспорні українці під час своїх активностей, чому у Європі так багато тих, хто розуміє Путіна та перспективи залучення українців за кордоном до формування іміджу України.
Розкажіть детальніше, яку ідею ви подали на конкурс та чому вона має амбіції перемогти?
Сергій Вайнагій: Майбутня платформа Fundkit (Fund Your Social Initiative By Like-Minded Crowd) повинна допомогти створити мережу контактів та надихнути різних людей на подальшу співпрацю. Заходиш на сайт, виставляєш свою ідею – описуєш, зазначаєш, що потрібно для реалізації. Якщо людина зацікавилася і бажає підтримати ініціативу, оскільки вважає її цікавою, то перераховує на неї 5-10 євро і тп.
Fundkit ми хотіли б підтримувати на 4-ох мовах – німецькій, англійській, українській та можливо французькій. Ми думаємо, що така мультикультурність проекту дасть поштовх до співпраці між ініціативними групами з різних країн, зокрема з України. Уявімо, що хтось захоче провести подіумну дискусію в Києві із залученням експертів з Австрії. Його ідею будуть бачити в Австрії, головне, щоб це було описано німецькою та українською мовами. Потенційно можуть долучитися, як зацікавлені спонсори, так і прості австрійці, українці, які захочуть підтримати проект і перерахувати гроші.
Дуже схожа ідея є в Україні – Спільнокошт від Bigidea.
Сергій Каук: Ідея crowd funding не нова, і перше, що приходить на думку, коли думаєш про подібні проекти – Кікстартер. Однак, на мою думку, він уже перейшов більше у комерційну площину і став таким магазином передзамовлень. Fundkit ми б хотіли перетворити на модель соціальної взаємодії. Коли одна людина має один ресурс, друга – інший, і вони можуть обмінятися, підтримати, допомогти одне одному, щоб в результаті організувати якийсь крутий проект, подію і тп. Інколи, щоб реалізувати громадську ініціативу, не потрібно спонсора, достатньо просто людей та наявності певного ресурсу – дайте нам зал, допоможіть з технікою, можна налаштувати співпрацю з кейтерінгом і у відповідь зацікавлені сторони отримають рекламу.
Сергій Вайнагій: Ми бачимо кілька цікавинок, які перетворять Fundkit не тільки на платформу збору грошей, а й на соціальний проект з базою певних контактів. По-перше, на сайті буде можливість реєстрації для модераторів, тобто ведучих подіумних дискусій, івентів чи зустрічей. Таким чином створиться певна база контактів, де можна переглянути їхні дані, теми, на яких спеціалізуються та розцінки. Для молодих недосвідчених модераторів це, в свою чергу, хороша можливість “увійти в професію”. По-друге, платформа планує залучити та створити базу зацікавлених партнерів, які можуть запропонувати той чи інший ресурс для певної події, це може бути приміщення, кейтерінг і тп. Третій пункт стосується фінансування. Воно здійснюватиметься, в основному, завдяки пожертвам зацікавлених людей, однак платформа має на меті скооперуватися з банками та фінансовими інституціями, які б підтримували проекти, що вписуються у їхню сферу зацікавлення.
Хто такий український активіст у Австрії?
Це той, хто намагається привернути увагу до українських подій. Піднімає наше питання, залучає інші ініціативи, де буде обговорюватися українське питання. Займається іміджем та лобізмом України в Австрії.
А хіба українське питання не обговорюється в Австрії?
Звісно, питання на слуху. Але потрапити в медіа українським активістам, висвітлити питання на великих австрійських каналах, складно. Це маленькі рухи, які можна покращувати, маленький лобізм. Знову ж таки, є австрійські журналісти, які були на Сході України, які пишуть про події. А ось завдяки організаціям різних дискусій, круглих столів картина виглядає зовсім іншою. Наприклад, можна прийти на дискусію, послухати думку цих журналістів, задати питання, поспілкуватися з ними.
З досвіду вашої організації, чи є у вас стратегія дій, як варто діяти та що робити українським активістам, щоб донести свою думку до австрійського суспільства?
Сергій Каук: Не варто варитися у своєму соку. Варто показувати, що у нас є місце в європейській аудиторії, і воно знаходиться всередині, а не біля дверей. Показувати, не тільки, які ми хороші, а й брати участь у внутрішніх європейських процесах. Ми є своєрідні і треба свою культуру розвивати і презентувати її.
Сергій Вайнагій: Досить скаржитися, які ми бідні. Так звісно, у нас відбувається така трагедія, але давайте ми будемо подавати Україну з іншого боку. Якщо є стільки негативу, давайте шукати позитив, розвивати українську культуру, поширювати, презентувати її в Австрії та інших країнах Європи. Нам треба створювати позитивний імідж України.
Сергій Каук: Європі ж цікаво щось таке нове відкрити. Україна в цьому плані дуже перспективна. Українці самі себе останнім часом відкривають.
Посол України в Австрії Олександр Щерба
То проблема все ж таки у нашій неправильній стратегії чи закритості австрійського суспільства?
Сергій Вайнагій: Не дуже правильна подача України. Це ж ми хочемо в Європу. Це наш час, тому потрібно діяти. Спільні проблеми зближують. Коли австрійці чують, що ось українські активісти намагаються займатися лобізмом, робити якісь справи, то ти вже є таким маленьким українцем, який рухається вперед, і вони не можуть від тебе відмовитися. Вони розуміють, що тебе болить, що тебе це зачіпає.
Мені взагалі не дуже подобається, коли намагаються поставити в глухий кут австрійців і закидують, ось ви нам не допомагаєте. Ці етапи, які ми проходимо зараз, Європа давно вже пройшла. І коли ми просимо допомоги, Європа з радістю нам допоможе, тільки вона хоче, щоб ми самі розвивали свої процеси і наводили порядок в себе вдома.
Сергій Каук: Європа – це зона комфорту. А ми цю зону комфорту намагаємося порушити. Але це реальність, і потрібно щось з нею робити. Європі це теж потрібно. Європа застрягла в цьому.
Ми постійно просимо, потрібно припиняти з цією стратегією. Приходить на думку аналогія з жебраком. Є безхатченки, які просто стоять і просять гроші, а є такі, які підходять креативно і грають, співають або тп. Першим кидають гроші, бо їх шкода, а другій категорії симпатизують. От нам треба стати такими собі вуличними музикантами. Нас не мають жаліти, а симпатизувати.
Чому тоді в демократичній Європі та Австрії так багато Putin Versteher (ред. – ті, хто розуміють Путіна)?
Сергій Вайнагій: Я зустрічав три типи таких людей. Перше, у деяких австрійців та росіян, які вже тут дуже довго живуть, залишилися імперські амбіції. Багато з них не розуміють, як це так, що якийсь регіон намагається боротися з великою імперією.
Другий тип – це стовідсоткові австрійці, причому не найнижчого середнього рівня, які проти Америки. Вона в усьому винна і вона воює з Росією. А так, як американці допомагають Україні, то вони не люблять Україну теж. Хоча аргументи у них смішні, але ж вони знають свою правду і не хочуть розбиратися. А третя категорія – австрійці, які мають бізнес в Росії. Це не їхня війна, і гроші ніхто не відміняв. Саме тому вони не розуміють санкцій проти Росії. І замість того, щоб шукати альтернативний ринок, вони бідкаються, що закрили російські ринки через санкції.
Сергій Каук: Я гадаю, що у цих Путін Versteher напівідеологічна природа, не зовсім політична, а бізнес, тобто вони бачать в Путіні такого сильного менеджера – начальник, який приймає сміливі рішення, віддає наказ, який одразу виконується. Зрозуміло, що європейським політикам бракує таких рис. Вони обмежені у своїх можливостях, це демократія. Але ж ми розуміємо, що правління Путіна не вічне. Він недалекоглядний, як і його політика. Після його падіння нічого не залишиться, крім руїн і ненависті між народами. У цієї системи немає майбутнього. Європейці, коли щось роблять, думають на майбутнє. Вони роблять так, щоб їхні діти змогли ходити по цій землі.
Зважаючи на ваш досвід діяльності, чи є у вас ідеї, як активісти повинні апелювати до таких Путін Versteher?
Думаю, що ми не маємо переконувати Путін Versteher. Нам варто звернути увагу на людей, які ще не визначилися, які цікавляться цією темою. Навіть, якщо вони не цікавляться, то можуть прийти на дні України у Відні, наприклад, і дізнатися чимало цікавих речей про Україну. Більшість ж австрійців знають Україну тільки по Львову. Але ж Україна настільки різна і масштабна.
Чим можете похвалитися? Яку свою ініціативу вважаєте найуспішнішою?
Ми ще не так багато речей організували. Але хотілося б відмітити дискусію в Дипломатичній академії (ред. – тема “Політичний поворот в Україні”). Це був такий старт для багато інших справ. Крім того, що відбулася дискусія, люди прийшли, познайомилися, поспілкувалися. І ми були дуже раді, оскільки вважаємо, що заходи саме так і мають відбуватися, це має бути таке місце зустрічі, знайомств і обміну думками, яке надає поштовх до інших дій.
Які труднощі виникають під час роботи активістів?
Чого не вистачає – налагодженої комунікації та співпраці між державними структурами та місцевими активістами. Бо коли, скажімо, вони від свого імені направляють листи в офіційні структури, це одне, а коли ці листи з позначкою “за підтримки посольства Австрії в Україні”, це зовсім інша справа. Наразі поки картина виглядає так, що активісти собі працюють і держава окремо працює. Немає зв’язку і я не розумію, чому цього зв’язку немає.
Також вважаю великою проблемою те, що держава нічого не робить для того, щоб повернути українців з-за кордону в Україну. Також нас ніхто не задіює ціленаправлено до роботи тут, адже молоді спеціалісти могли б і за кордоном працювати на благо України. Немає цього діалогу.
Довідка. Наразі до конкурсу соціальних та культурних ініціатив “Advocate Europe – gemeinsam für Europa” німецького фонду Mercator Stiftung подалося 570 проектів. Серед яких є чимало з України. Станом на сьогодні одна із лідерів онлайн голосування бельгійська ідея зняти фільм про Україну після Майдану.
VIDIA, 21 квітня