Бій під Крутами: Як 97 років тому Україну боронили від російської агресії

Майже сто років тому – 29 січня 1918-го нерівний бій біля невеликого містечка на Чернігівщині, хоч і не врятував Київ від захоплення більшовиками, проте став символом самопожертви українських юнаків.

5 грудня 1917 року більшовицький російський уряд Леніна оголосив війну УНР. В середині грудня розпочалися реальні бойові дії. Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, — більшовики передбачали поширення революції (те ж саме зараз зветься "Рускім міром") і на терени України.

12 грудня 1917-го Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою. Більшовицьким силам в Україні почала надходити військова допомога (по-сучасному "гуманітарні конвої").

20-тисячний більшовицький загін під командуванням Антонова-Овсєєнка (на фото) прямував на схід України, а з північного сходу наступав загін Муравйова. Наприкінці грудня 1917 року радянську владу було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Наступ на місто більшовицькі війська вели двома групами: одна залізницею Харків-Полтава-Київ, друга у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.

Із майже 300 тисяч війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще влітку 1917-го до січня 1918-го зменшилося до близько 15 тисяч людей в усій країні. Історики звертають увагу на здеморалізований стан українських військ, на їхню стомленість війною та, передусім, на відмінну систему революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік цілі загони армії УНР. За таких умов, єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України.

Участник боя під Крутами Ігорь Лоський (на фото) – в 1918-му учень Киевскої Кирилло-Мефодіївской гімназії – згадував: "Тодішній український уряд безнадійно прогавив момент національного підйому, який охопив маси українського вояцтва, коли можна було створити дійсну українську армію… І лише в останній момент, коли катастрофа була вже неминуча, дехто з державних українських мужів схаменувся і почали наспіх творити нові частини, але було вже запізно".

Так буквально за три тижні до бою під Крутами виник Студентський курінь Січових стрільців. Підрозділ вважався добровільним, але фактично в нього зараховували добровільно-примусово. За словами Лоського, рішення про формування куреня прийняло студентське віче Університету св. Володимира і щойно утвореного Українського народного університету. Бажаючих вступити в курінь було небагато, тому зібрання постановило, що "дезертири" будуть піддані "загальнотовариському бойкотові". В студентський курінь записалося всього трохи більше сотні осіб.

На військових складах було повно спорядження та амуніції, але курінь отримав рвані шинелі, солдатські штани і арештантські шапки. "Можна собі уявити, пише Лоський, як гротесково виглядала сотня. Пересічний вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани, зав’язані в долині мотузком (обвивачів не було), гімназійна чи студентська куртка або цивільна камізелька і згори шинеля, в якій найменше бракувало однієї поли …старі поржавілі рушниці".

Оборону Крут очолював колишній кадровий офіцер російської армії Аверклій Гончаренко (на фото).

Автор перших спогадів про Крути, які були опублікованні ще в 1918 году, студент Університету св. Володимира Иван Шарий (на фото), в публікації "Січовики під Крутами" писав: "Штаб, як тільки почали рватися ворожі шрапнелі, переполохався, переніс канцелярію з вокзалу у вагон і з усім ешелоном утік верстов на 6 від Крут, зоставивши керувати битвою офіцера Гончаренка, який весь час стояв у тилу і, певно, с переляку абсолютно не знав, що йому робити… Тікаючи, штаб захопив і вагони з патронами та набоями до гармат, що добило нашу справу під Крутами. З позиції раз за разом передають, щоб дали патронів, а тут огляділись — нема вагонів з патронами. Тоді офіцер Гончаренко кида битву і біжить сам з голими руками за патронами навздогінці штабові. Пробіг версти дві, побачив — далеко, і вернувся назад. Нарешті козаки з правого крила, примітивши недостачу патронів, а також те, що ешелони поїхали геть на другу станцію, почали одступати. Власне, одступати звелів і командир, але цей наказ був пізно переданий січовикам і вони бились до того часу, коли вже з правого крила станція була зайнята більшовиками… Битва була програна".

Коло станції Бобрик знаходився великий загін під керуванням Симона Петлюри , але, отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал, Петлюра рушив на Київ, оскільки, на його думку, найбільша небезпека була саме там. Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з більшовицького боку (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, з 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський (на фото) зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати "Ще не вмерла Україна", і решта студентів підтримали спів.

Перепоховання загиблих під Крутами на Аскольдовій могилі