Є люди, над долями яких можна розмірковувати годинами, шукаючи і знаходячи у них і розраду серед не надто оптимістичних буднів, – і чудові уроки перед викликами сьогодення, і зразки того, як поводитися в абсолютно незнаних ситуаціях. Це нічого, що цих людей ми не знаємо особисто, – просто їхній досвід є відкритим для всіх, хто його потребує. Я вже не раз і не двічі наголошував на тому, що хочу показати відомих загалу людей з незвичної точки зору, проговорити з ними проблеми, які хвилюють усіх, вилущити з цих розмов раціональні зерна для кожного осібно. Роблю це не заради якоїсь нездорової цікавості до чужих доль. Просто я особисто переконаний, що чужий досвід не може зникати безслідно, що ним варто скористатися тим, хто щойно розпочинає свій шлях.
Сьогодні – розмова з людиною з надзвичайно багатим досвідом. Людина нескупа, ладна поділитися цим скарбом з усіма готовими слухати і аналізувати. Ігор Рафаїлович Юхновський, Герой України, почесний громадянин Львова та Кременця, державний діяч і науковець.
«Нація і народ – це різні речі»
– Пане Ігорю, як Ви особисто сприймаєте і відчуваєте цей короткий – після Революції Гідності і вибуху українсько-російської війни – проміжок часу. Які емоції беруть гору?
– Ви знаєте, наш час – це період своєрідного самоусвідомлення українців на шляху до створення української нації. Це час низки революцій – Помаранчевої, Революції Гідності, які власне й мобілізували українців на своє самоусвідомлення. Це мене дуже тішить, оскільки результати цього процесу є наочними. Наприклад, ми маємо Верховну Раду, яка відрізняється від попередніх парламентів тим, що там немає жодного комуніста. У цій Верховній Раді сидить дуже багато молодих і розумних людей, які, здобувши досвід, стануть дуже ефективними державними діячами. Я бачу новаторські спроби в уряді у напрямку модернізації країни.
Але, повторюю, найважливіше – це самоусвідомлення українців. Осягнення факту, що нація і народ – це різні речі. Народ, кажучи простіше, може говорити собі, що завгодно, вимагати, що завгодно. Нація ж – це абсолютно дисциплінована, чітко спрямована спільнота, яка будує свою країну. Бо для українців будівництво власної країни стало найважливішою справою. У них з’явилася така можливість, і вони цю можливість мусять доконати…
– Чи були у Вашому житті моменти, які, – бодай умовно, бодай приблизно, – можна було б порівняти з нинішніми часами?
– Ні, не було. І не могло бути. Я пройшов доволі довгий життєвий шлях, – різний у різні періоди. Була у кожному з тих відтинків якась певна новизна. Але зараз – то цілком нове життя. Оце власне – цілком нове – усвідомлення відповідальності за будівництво держави. Ми ж раніше, – навіть упродовж 25 років незалежності, – не будували держави.
– Але і не воювали, як тепер? Хоча Ви пройшли Другу світову війну…
– Тут, у Львові, на далекій відстані від Донбасу, ми відчуваємо цю війну, сприймаємо її як глядачі. Так вже сталося…
– На Вашому життєвому шляху Ви зустрічали і зустрічаєте безліч людей – сучасників. Якщо б Вам довелося виокремити з-поміж них трійку, – хто ці люди?
– Про осіб нинішнього часу важко говорити. А взагалі… Ви знаєте, за моїми плечима є Інститут фізики конденсованих систем, до створення якого я долучився. Ось там дуже багато здібних, гарних молодих людей. Так от, аби виокремити з них якусь «трійку особливих», мені довелося б багато разів вилучати по трійці. І кожна з них була б неперевершеною у чомусь.
А загалом у мене завжди були добрі відносини з людьми. У політиці, економіці, науці, родинному житті. У мене всюди добрі друзі.
«Я не зустрічав у житті ліній, які мусив переступати. Червоних тим паче…»
– Ігоре Рафаїловичу, вважаю Вас успішною людиною. Тільки Вам відомо, якою ціною дістається успіх. Які критерії успіху сповідуєте Ви, і як ці критерії корелюються з загальною думкою про успіх, яка побутує серед сучасних українців?
– Це складне запитання, і на нього можна відповідати довго. Але конспективно: успіх дістається людині перш за все через працю, зусилля. І ще: кожен великий успіх складається з низки малих успіхів. Малий успіх – це певна завершена робота. Тому, за що б ви не бралися, намагайтеся довести справу до кінця. І ось ця сукупність завершених бажань, цілей і планів буде створювати вас самих як людину, як особистість. Оце – творення людини, особистості, власного неповторного обличчя – і є тим, що ви називаєте успіхом.
А матеріальні статки, слава, – то таке… Вони приходять самі собою. Але знову ж таки, на мій погляд, слава також заробляється, а не створюється. Тож ви не маєте особливо думати про неї. Якщо вам вдалося вивершити роботу, – наголошу, будь-якого ґатунку, – ви вже успішні. Я не кажу, що при цьому ви отримаєте моральне задоволення.
Те, що молоді українці жадні до успіху, прямують до слави, прагнуть показати себе – абсолютно природно. Молодь завжди була такою. Я, у всякому випадку, був таким точно. Єдине, що можу порадити – вчитися і працювати.
– У кожного з нас є речі, яким ми ніколи не зрадимо. Кожен з нас сповідує принципи, які ніколи не переступить. Що для Ігоря Юхновського є непорушним і святим?
– Коли ви робите помилки, – найважливіше усвідомити, що це не є добре і що слід виправити ситуацію, аби не повторювати хибних кроків. Це нормально, бо кожен з нас робить щось погане. Але обіцянка більше такого не повторювати, обіцянка, дана самому собі – це шлях до самовдосконалення.
А щодо «червоних ліній»… Щось мені не зустрічалося у житті таких ліній, щоб я мусив їх переступати. Червоних тим паче… Просто, я працював. Працював і вчився. Я страшенно люблю вчитися. Я страшенно люблю слухати когось, хто мене вчить. Уміти слухати – це дуже важливо.
– У когось із великих я вичитав, що не варто співчувати Сізіфові за те, що він безрезультатно двигає каменюку. Ліпше зробити його щасливим. Чи поділяєте Ви цю думку, і що, на Ваш погляд, є основою людського щастя?
– Результат. Ось основа людського щастя. Результат твоїх мрій, зусиль і праці. А взагалі щастя дорослої людини є багатогранним та складним. У кожному життєвому відтинку ми маємо певний рівень самоусвідомлення і бажань, які мають бути здійсненими. У всякому разі, так було зі мною, і щоразу я намагався втілювати свої мрії. Для кожного чоловіка природним є бажання створити сім’ю, дбати про неї. Я не виняток, і це сталося. Отож, я мав і маю щастя.
Після навчання в університеті я зумів скористатися результатами своєї освіти, одержав результат – і теж був щасливим. Був таким серед колег, мав щастя слухати чудову музику, читати прекрасні книги. Зрештою, я був на війні – і там теж був щасливим, бо вижив…
Тепер я маю нагоду бути сучасником становлення української держави. Хіба це не щастя?..
Ще раз повторюю: щастя – це одержати результат.
«Ти не кращий від інших…»
– Про особисте. Люди знають Вас у кількох амплуа – здебільшого як державника; відтак – громадського діяча, науковця. Чи є якесь ще, незнане людям? Чи розкажете нам про це?
– Боже борони. Це мої гріхи. Це мої помилки, які я зробив упродовж життя. Я каюся ще й зараз (сміється), але розповідати про них не буду. Справа в тому, що вони є у кожного з нас. І вони ж наштовхують мене на висновок: будь скромнішим, бо ти не кращий від інших.
– Як ви ставитеся до віри? І як вона корелюється з вашими гріхами?
– Я змалку був віруючим, причому глибоко віруючим. Пам’ятаю, десь у 41-му році, за німців, у Кременці була єдина церква, – українська автокефальна, – і туди я вперше пішов до сповіді. І з абсолютною глибиною відчув свій іспит перед Богом.
І тепер зі своїм правнуком я щотижня ходжу до церкви, так, як колись, дуже давно, це робили мої батьки… Вважаю молитву дуже важливою у людському житті. Але мушу всім те сказати: молитва є результативною і корисною тільки тоді, коли ви працюєте над собою. Бог ніколи не допоможе лінивим. Бог ніколи не робитиме чуда там, де його не хочуть здобути.
– І традиційно на завершення запитую про мрію. Чи є вона, – заповітна, дуже жадана, – для Ігоря Рафаїловича Юхновського? Про що вона?
– Так, у мене є мрія. Велика, політична – аби врешті-решт ми стали державницькою нацією. Я переконаний, що ми врешті-решт організуємося, станемо жорсткими, дисциплінованими, субординованими. Останнього в Україні особливо бракує, бо народ ніколи не мав державності. Ми завжди були під окупантом, навіть у часи Київської Русі, яка, як на мене, все ж була варязькою окупацією. Так от, я мрію, щоб народ, який ніколи не мав звички мати свою державу, нарешті втямив, що вона у нього є, і вчився відповідно ставитися до власної держави.
– Я дякую Вам, пане Ігорю, за цю щиру бесіду.
Розмовляв Ігор ГУЛИК.
Довідка ІА ZIK
Ігор Юхновський народився 1 вересня 1925 року на Рівненщині.
Український фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Національної академії наук, народний депутат України кілької скликань, почесний громадянин Львова.
Почесний директор Інституту фізики конденсованих систем НАН України, почесний доктор Інституту теоретичної фізики імені Боголюбова НАН України, доктор Honoris Causa Львівського Національного університету імені Франка. Автор майже п’ятиста наукових статей, семи монографій та підручників.
Творець Львівської наукової школи статистичної фізики.
1969 року у Львові створив Відділ статистичної теорії конденсованих станів Інституту теоретичної фізики АН УРСР, відтак на його основі – Інститут фізики конденсованих систем.
Протягом 1990-1998 років Ігор Юхновський очолював Західний науковий центр НАН України. 1996 року заснував Фонд підтримки науки.
Народний депутат України кількох скликань, перший віце-прем’єр в українському уряді, голова Всеукраїнського об’єднання ветеранів, один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».
Герой України, кавалер орденів Ярослава Мудрого (IV і V ступенів), «За заслуги І ступеня, «Знак пошани», Трудового Червоного прапора, Вітчизняної війни І ступеня, Почесної відзнаки Президента України.
ZIK, 5 лютого